Герострати

Я навiть пробував симулювати бiль у шлунку, проте Дом сказав, де в нього убиральня, не перестаючи говорити, i кiлька вiдвiдин убиральнi мали лише той наслiдок, що господар заходився пояснювати менi все з початку, нiби вiн затявся надихнути мене на його послiдовника.

– Ви помиляетеся в менi, – пробував я його запевнити, – ви iмовiрно берете мене за когось iншого. Я не iнший. Я запевняю вас. Я антиквар. Якби ви тiльки дали менi адресу. Я благаю вас.

Однак жоднi благання не досягали Дома.

– … творчi процеси виявляються рiзно, – заповнював вiн собою всi закутки, – герострати пишуть зовсiм не тому, нiби iх справдi будь-що цiкавить.

iх нiщо не цiкавить, крiм пекучоi думки, здобути для себе хоч атом вiчности, байдуже як; святiстю, пороком, глупотою чи скандальчиками. А хто навiть на скандали не здатен, ну, тому ще лишаеться найпервиннiше – продовжувати себе в дiтях i хоч через дiтей зазнати бiологiчноi вiчности. Чому, ви гадаете, вони носять у собi цiлi смiтники найрiзноманiтнiших знань з ярличками «чисте пiзнання», чому вони заучують усякi непотребства, для чого тренують розум? Виключно, аби iншi ними захоплювалися! Щоб усi охнули: «Глядiть но, глядiть, ось тi, яких не поглине небуття!» Чи ви уявляете, до чого доходять люди в цьому гонi? чинають вiрити у власнi запевнення, або навiть i взагалi переконанi вiд самого початку, що вони шукають не вiчности а правди, пiзнання, доброти, надхнення чи ще чогось, кожен завжди послуговуеться запасом блискiтливих слiв i понять, насправдi ж – все це лише шукання вiчности для кожного особисто, тiльки пiд рiзними камуфляжами. «Отче наш» людства звучить не «хлiб наш насущний дай нам» а «вiчности дай нам! Хоч крапля вiчности нехай проллеться на нашу голову! О, солодка, едина вiчносте!» І вiчности шукають усi без винятку бiльш або менш драматичним способом. Тi, що вiрять у Бога й домагаються вiчности для себе у Нього, невiдомо чому, припускаючи, що коли Бог е, то, значить, i iм iснування забезпечене, мовляв, якщо квиток на потяг купив, то десь мусить бути i потяг, – i тi, що не вiрять у Бога, гадаючи – коли Бога нема, то iм не свiтить отримати вiчного життя, оскiльки ж людинi понад силу не хотiти, байдуже, свiдомо чи несвiдомо, вiчности, то вони вiрять лише у вiчнiсть серед людей, вiчнiсть, яка умре щойно з останньою людиною, тобто вони – герострати. Або, якщо хочете, активнi герострати, на вiдмiну вiд пасивних, тих, що вiрять у Бога, бож герострати i тi, i другi, оскiльки в обох спiльна цiль – вiчно iснувати.