Герострати

Звичайно, чоловiк, який продовжуе себе в дiтях, не здае собi справи, що й це геростратизм, хоч це геростратизм бiологiчний (трагедii, коли нема наслiдника, причина, чому так нестерпно батькам хочеться жити в своiх дiтях). Інстинкти розмножування – несвiдоме бажання вiчности, яке виключно тому дуже не впадае в око, що воно елементарне, i його не осмислюють, бо всi первиннi почуття зводяться на продовження роду, а це той самий геростратизм, правда, в iншiй площинi. Якщо ж комусь бракуе гону продовжувати рiд, то це свiдчить, що геростратизм лежить у нього десь в iншiй сферi.

Що людина комплексна iстота – це так, що вона не складаеться з однiеi струни, очевидно, але базуеться вона уся на бажаннi вiчности, бож гляньте но, як у наш час усе збiльшуеться геростратiв. Варто лише трохи пильнiше придивитися до нашого столiття, i ви скрiзь побачите навколо себе iх апокалiптичнi шереги. «Хоч краплю вiчности!» – волають цi креатури в гонитвi за безсмертям. І скрiзь, звiдусюди безводними пустелями зяють iх перекошенi роти. Як випаленi блискавкою, проносяться у безвiсть iхнi дикi, спаленi спрагою вiчности очi, якi нiчого не бачать, крiм себе, крам того, що в них самих нуртуе: бажання будь-якого безсмертя будь-якою цiною. Вони одержимi, вони захлинаються, iх шереги все збiльшуються, i все страшнiше звучить iх крик. Вони репетують з-пiд ворiтниць, ресторанiв, зi сторiнок газет i часописiв, парканiв, афiш, вулиць, будинкiв, мiтингiв i проповiдей, з усiх краiн i всiх континентiв. Як усi вони рвуться забезпечити собi безсмертя! Якщо не талантами, то бездарнiстю, скандалами, вбивствами, звiрствами, чим завгодно, аби лишити по собi пам’ять серед людей. Нехай проклинають, нехай ганять, аби тiльки згадували. Розгорнiть першу-лiпшу газету, i вас оглушить i ослiпить крик геростратiв. Вони скрiзь: у мистецтвi, полiтицi, щоденному життi. Бiологii iм вже не вистачае. Гляньте, як вони накинулися на полiтику, малярство, музику, лiтературу! Дяка Боговi, всi письменнi, хоч тепер i неписьменнiсть не перешкода. Не вмiе хтось на паперi стулити докупи речення – подумаеш, дрiбниця, на це iснують магнетофони. Наговорив на плiвку, скiльки душi влiзе, i любуйся шедевром! Навiть зайве вмiти розписатися.

Я кiлька разiв пробував нагадувати господаревi, мовляв, мене дома чекае дружина i якби вiн дав менi адресу, де бувае мiй вiдвiдувач, я з вдячности зайшов би до нього колись iншим разом, коли я бiльше дислокуватиму часом. Та всi намагання виявились марними, господар не чув.