Згуба

Згуба

Панас Мирний

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Згуба» Панаса Мирного – соцiально-побутова п’еса, присвячена традицiйнiй для автора темi нелегкоi долi жiнки***. На подiбну тематику написанi також й iншi твори Панаса Мирного, зокрема, роман «Повiя», оповiдання «Лихий попутав» тощо.

Панас Мирний

ЗГУБА

Комедiя в п'яти справах

Справляють:

Одарка, крiпацька вдова, 45 лiт. Не так стара, як зостарена та засушена лихою долею та недостачами.

Xима, ii дочка, 22 лiт. Дуже красива дiвчина, а потiм молодиця.

Петро, 14 лiт; Орися, 10 лiт: Одарчинi дiти.

Ївга, 35 лiт. Сусiдка Одарчина; дуже балакуча та цiкава.

Грицько, 56 лiт. Хрещений батько Химчин. Поважний та богобоязний чоловiк.

Палажка, 50 лiт, городська куховарка. Огрядна з себе.

Фенька, 27 лiт, городська горнична.

Панич, 27 лiт. Худий, високий, згорблений, наче сутулуватий.

Іван, 24 лiт, робочий з залiзноi дороги. Красивий з себе парень, одягаеться теж красиво. Великий митець випити, погуляти, до дiвчат залицятися.

Федiр, 22 лiт, теж робочий з залiзницi. Приятель Іванiв, а ще бiльший його прихильник до погулянок.

Полiцейськi: перший i другий.

– СПРАВА ПЕРША —

Бiля панського будинку, з двома виходами на улицю, сидять на лавцi за ворiтьми Палажка i Фенька. Через улицю провалля, огороджене перилами. Геть за проваллям унизу видко рiчку серед зелених лугiв; за рiчкою – вокзал з залiзного дорогою, а за ним – синiють лiси, жовтiють поля, бiлiють церкви побiчних сiл.

Вихiд І

Фенька. Ну што у нас i юлиця глуха, то бодай у нiй не довелося нiкому доброму жити.

Палажка. Ще краще у такому тихому мiсцi жити: нiхто не скаче перед твоiми очима, гуркоту та лементу того не чутно, що по людних улицях бува. А глянь он униз – як хороше!

Фенька. Што там хорошого? – провалля, та й только! А по юлицi i в празник людей не видно… Разве какая собака пробiжить.

Палажка. А живуть же, бач, люди, та ще й бога хвалять за те, що так тихо.

Фенька. То – кому надоело жить або хто зостарився… Звесно, такому i нада спокойствiя.

Палажка. А ти ще не вгамувалася?… Не надолужило тобi отак по всiх усюдах тинятися? Ще життя тобi не далося взнаки?

Фенька. Чому не далося?… Та што наше життя! Салдати правду поють: «життя наше – копейка!» Што тут дивиться на його, – гуляй очертя голову!

Палажка. А потiм що? Догуляешся до сизого голубонька, та тодi – з мосту та в воду!

Фенька.