Сині етюди

– Пачiстiм!

Здивувався: уночi? Подивився на хлопчиська – очi благають. Поставив ногу на пiдставку, але згадав, що грошей нема. Пiшов. І згадав, як багато тепер дiтей на вулицi – з щiтками, з цигарками, стiльки бачив у Яссах чи в Бакеу, в Румунii – там багато кафешантанiв, добрi скрипники, а в горах iдять мамалигу, живуть iз свиньми, там же носяться вiтри, а збоку Карпатськi й Трансiльванськi гори, снiговi верхiв'я… Коли в Румунii буде революцiя?

З Лопанi дмухнуло вогкiстю.

Лопань теж мае свою iсторiю: на березi багато калу й дохлi конi, а вчителi гiмназii i досi ловлять удочками рибу й думають – про минулi днi, коли фунт бiлого хлiба коштував три копiйки, а пiвпляшки – двадцять чотири.

Лопань теж мае свою iсторiю – вона не знала революцii, вона не бачила революцii, бiля неi проходять червонi крамарi, на нiй теж зрiдка появляються кайори. Розмова:

– Що за свiтла нiч, а на душi темно: нема простору. Чека. Госпуп. Ех ти, життя прокляте! Другий голос:

– Нiчого. Сила за нами. Ха! Обиватель.

А обиватель – хвиля, дев'ятий вал. Регулятор. Пiднявся високо, ану-бо нижче! Не хочете? Себе винiть. Ми теж дещо знаемо. Налетiв обиватель – i човен поринув. Обиватель регулятор.

З Лопанi дмухнуло вогкiстю.

III

Моi любi читачi! – простий i зрозумiлий лист. – Я боюсь, що ви мою новелу не дочитаете до кiнця. Ви в лабетах просвiтянськоi лiтератури. І я поважаю. Та кожному свiй час. Творити то е творити. Да. Соловей – от як дерева здалека пухкi, а мiж дерев бiлiе, а бiля дерева заряснiло – солов'i не однаково спiвають, прислухайтесь.

Своi Моцарти, Бетховени, чув i Лисенка – солов'я. Переспiвувати – не творити, а мавпувати. І читач творець, не тiльки я, не тiльки ми – письменники. Я шукаю, i ви шукайте. Спершу вiд новаторiв – i я теж – це нiчого: вiд них, щоб далi можна. А твiр мiй буде цiлком художнiй – треба продумати, треба знати… Ах, зеленi моi сни за далеким невимовним. Ах, моя молодiсть – на фабричних посьолках тебе залишив, заблукалась ти нiччю в шахтарських огнях, на степах запорiзьких безмежних.

IV

Револьвер системи «бравнiнг» не виходив iз голови. Про бравнiнг: Конан-Дойль добре знав звичайного читача: розв'язка i зав'язка, фабула, сюжет та iнше. Шерлок Холмс. Не виходив iз голови не тим, що його куплено в повстанця з банди Ангела, а тим, що вiн лежить у столi, а в кiмнатi тихо, домовинне, тим, що е «сьогоднi» i нема «вчора» – далекого, несподiваного, великого, особливо на фонi «позавчора».