Сині етюди

А нiмецькоi комерцiйностi в нас i нема. І в цiм наше лихо. Ми i короткозорi… А що наш народ? Був по лiсах, а тепер в оселi повертаеться i плюе на нас. Вiн теж романтик. Наш народ.

Редактор Карк слухав, i було боляче й тоскно. Дивився на той стiл, де лежав бравнiнг, i було сiро, як у 1905 чи в 1906 роцi. Було:

– Центральна рада. Трудовий конгрес.

Випусковий взяв пiдписану коректу i в'яло промовив:

– До збачення.

Потiм хвилину розглядав бiля дверей статуетку – бюст якогось римського полководця. І Карк дивився на статуетку.

Вiн принiс ii з редакцii: старовиною вiяло. В його редакцii виходила колись велика газета сiмнадцятого року. Розповсюджувалось ii по всiй Украiнi… Ну, i вiд статуетки вiяло.

Шкiц, зачиняючи дверi, сказав:

– Римський полководець… Дивно.

А за дверима зiдхнув.

Приходила ще хазяйка i покликала до себе. Із хазяйчиноi кiмнати видно дорогу й зоологiчний сад. Дорога ховаеться на краю мiста, i на нiй пасуться по-провiнцiяльному гуси. Хазяйка пiдфарбовуе щоки, дарма що стара.

Унизу ii спiдницi – шмаття, а все-таки вона лермонтiвська панi, з гусарiв. У неi квартируе декiлька чоловiка. Вона завжди незадоволена з будинкового податку. Говорить:

– З мене беруть податок, а я нiчим не торгую. А тепер усi торгують. Або можна прожити не торгуючи?

І ще каже:

– У мене дочка хвора, а iй не дають пайки. А тепер усi хворi мають одержувати пайки, бо тепер комунiзм.

Це вона каже досить щиро. Редактор Карк п'е в неi чай. За чаем вона оповiдае йому, як ховала фарфоровi чашки вiд реквiзицiй – вони лежали у вiдомого лiкаря внутрiшнiх хворiб, а в нього реквiзицiй не було.

Потiм вона згадувала минуле. Із станцii бiгли степовi гудки, i хазяйка ще говорила:

– Колись iздила в Крим… Вiлла була. Горняшки були – багато. Пiд'iдемо фаетоном, а потяг уже шипить. Сядемо – гу! – i поiхали. Так гарно в купе колисае. Їдем, iдем – i так без кiнця. На вiллу в Крим. Все за тобою бiжить, як у кiнематографi. А тебе колисае…

Думав: все це порожньо, а гарно; спогади за египетськi сфiнкси – для чого? А теж гарно.

Потiм вiн пiдвiвся – iти треба. Похитала головою:

– Ах, редакторе! Працюете ви багато. Матвiй Самiйлович…

І замислилась. Матвiй Самiйлович ii чоловiк. Розстрiляли за контрреволюцiю. Це було три роки тому. Висiв його портрет над ii лiжком, а в рядок – Михайловський. Купила на базарi, казали, що Михайловський теж не з комунiстами.

Коли Карк проходив вiтальнею, бiля вiкна сидiла Нюся. На качалцi: не ходить, ревматизм.