Сині етюди

Є ще пролетарська поезiя, в украiнськiй лiтературi вона утворюе добу, а може, епоху…

У мене, як на сеансi на користь голодних, в антрактах – «на користь». Мiж iншим – читайте оповiдання на тему «голод» – це корисно.

…Про вiчнiсть твору: де тенденцiя – межа ii, де рафiнована художнiсть. Я хочу, щоб твiр мiй був вiчний i величний… Пролетарська поезiя – не метелик… Яка загальна композицiя моеi новели?.. Важко торувати… твердий грунт, реп'яхи… Коли я вийду з лiтератури минулого?

Вiдчуваете змагання мого класу! Мiй клас – пролетарiат – по кровi в бур'янах i на шляхах боротьби за волю, рiвнiсть i братерство.

Х

У редактора Карка очi як у Гаршина, а очi Гаршина писав Репiн, а Репiн оголошував себе за украiнця, i Нюсi здавалось, що в очах Карка – степи. Крiм того, вона часто читала Бельше, може, й тому степи.

Стояли яснi днi, i йшли яснi днi. За мiськими левадами сторожили простори, i було просторо, а на душах темно. І на тих, i на других, i переможцi, i переможенi – а хто перемiг? Це редактор Карк думае.

Усi були похмурi, того й театри так повно заповнювала публiка… республiка… ха!.. – це редактор Карк думае.

На заняття ходив уже пiзнiш вiдповiдального. Вчора зiйшлись у кабiнетi.

Вiдповiдальний каже:

– Читали «Росiю в iмлi» Уельса? Хай тепер радiе: на вулицях весело – магазини всi одчинено.

Занозуватий чоловiк – це видно, i нервовий – це теж видно. Йому повсякчас здаеться, що з нього глузують. Вiн лае iнтелiгенцiю, але любить, коли йому кажуть:

– Та ви ж самi iнтелiгент!

Правда, замахае руками:

– Ізбави Бог, iзбави Бог!

Карковi вiн говорить:

– Про присутнiх iсторiя замовчуе.

Карк iнтелiгент. Карк червонiе. Вiдповiдальний iде.

В редакцii не по собi. В конторi теж. Контора мiститься в однiй iз кiмнат другого поверху.

А там, де була контора, губпечать роздае газети.

І там нудно. Згадуе, яке життя кипiло тут.

У конторi сидить машинiстка, дочка бувшого власника цiеi друкарнi[23 - Бувшого… тепер усi бувшi i все бувше, i в цiм глибiнь вечiрньоi мислi…]… Карковi шкода ii, i вiн також ставиться до неi, як i до статуi римського полководця, – з повагою, i йому сумно, коли дивиться на неi.

Здаеться, що вона, як i Нюся, вмiе говорити, що i в неi такi м'якi руки, як у Нюсi. Проте вiн до неi нiколи не говорить.

Редактор Карк любить сидiти в кiмнатi коректорiв, а в конторi нi. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами, Напруження.