Сині етюди

Був самотнiй, сунула непереможна стихiя: степова пожежа… А потiм буде дим. Крiзь дим вирисовуеться дiрка на чолi…

…Цiлу нiч горiв степ, бiгли отари товару, ревли, i душно було в повiтрi…

Так снилося.

XIII

Справа посуваеться до розв'язки. Як ви гадаете, чим закiнчиться новела? Американцi не читають творiв iз нещасним кiнцем, слов'яни навпаки – така вдача в тих i других. Я буду щиро казати: я сам не знаю, чим закiнчиться вона.

Проте над новелою я працював чимало. Я нарочито не знаю, чим вона закiнчиться.

Я не хочу бути зв'язаним. Я хочу творити по-новому. Все-таки новелу мою дочитайте – iнтересно, до чого я прийду?

XIV

Уривок iз мого щоденника. Мiркую про сучасну украiнську белетристику. Думаю так: iде доба романтизму. Хто цього не розумiе, багато втратить. Реалiзм прийде, коли з робфакiв вийдуть тисячi, натуралiзм – коли конче запаскудимо життя.

XV

В новелi два головнi типи: Карк i Шкiц. Я хотiв, щоб Нюся покохала Карка, а Шкiц Нюсю. Вони не покохали, i не треба.

Проте не можна в кожнiй новелi про кохання – як ви гадаете?

XVI

Навiщо стiльки роздiлiв?

Така психологiя творчого iнтелекту: дати якомога бiльш навiть тодi, коли не можна.

XVII

Ранком заявив вiдповiдальному, щоб пiдшукав йому заступника.

Спокiйно:

– Добре.

Чуття казало:

– Тепер багато знайдеться.

Стрiчав руду борiдку – це не вiдповiдальний. Хазяйка стала суворiша. Шкiц у трестi заправило. Каже:

– Практика – велика рiч, хоч i життьова пошлiсть.

Тiльки Нюся. А хазяйка стала ще нахабнiша.

Не знав, що буде далi, i не цiкавився. Без посади? Добре. Далi. Однаковiсiнько.

Ішов мiський вечiр: фаркали лiхтарi, шумувало на тротуарах, а брук – тихше.

Сидiв проти Нюсi. Нюся не говорила про Хмельниччину – дивно.

З вiкна видно третину мiста – з другого поверху. Мiсто загадкове, надмiрне. Уносить ген-ген: чогось згадуються лицарськi часи в Нiмеччинi, потiм бараки з тифозними – тифознi залишились, а вороги прийшли.

Тифознi в гарячцi, а палати сумнi. І думають палати велику народну думу: де правда?

…Ішов мiський вечiр, фаркали люкси, шумувало на тротуарах, а брук – тихше…

– А я вам хочу ще сказати.

Це Нюся.

Карк:

– Говорiть.

– Не думаете ви, що на Волинi й сьогоднi лiс шумить? Я гадаю, що шумить. Я в цей момент на Волинi.

…Як i завжди в тиху погоду, струмками вiдходив за обрiй дим – над вечором, над мiстом.

Редактор Карк:

– А я от: Запорiжжя, Хортиця.