Сині етюди

Пройшли товаришi Жучки, «кiт у чоботях».

…Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Вiдкiля вони вийшли – це Жовтнева тайна.

!..Сьогоднi в степах кiнноти не чути, не бачу й «кота в чоботях».! Вiдкiля прийшов, туди й зник.

…Зникли, розiйшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республiки.

«Кiт у чоботях» – це муралi революцii.

І сьогоднi, коли голубине небо, коли вiтер стиха лоскоче мою скроню, в моiй душi васильковий сум.

Так! Я хочу проспiвати степову бур'янову пiсню цим сiреньким муралям.

– Я не можу: треба, щоб була пiсня пiсень, треба, щоб був —

– Гiмн.

Тому й васильковий сум: хiба я створю гiмн «коту в чоботях», щоб понести цей гiмн у глухi нетрi республiки? Хiба я створю гiмн?

От ii одiж:

– Блюза, спiдничка[26 - Зимою стара шинеля.], капелюшок, чоботи. Блюза колiр «хакi», без гудзикiв, колiр «хакi» – це ж зелений, а вся революцiя стукае, дзвенить, плужить, утрамбовуе по ярках, по бур'янах, бiля шахти – де колiр «хакi».

Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зiтхнути вiльно на всi легенi, на всi степи, на всi оселi…

– На ввесь свiт!

Спiдничка теж «хакi», а коли й не так, то все одно так, бо колiр з бур'янiв давно вже одбився в нiй. Так, i спiдничка теж «хакi». Вона трiшки подерта спереду, трiшки ззаду, трiшки по боках.

Але спiдньоi сорочки не видно, бо революцiя знае одну гармонiю фарб: червiньковий з кольором «хакi», тому й сорочка була зелена – тiнi з бур'янiв упали на сорочку.

От.

– Капелюшок… а на нiм п'ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: пiд капелюшком голена голова – не для моди, а для походу, для простору.

І нарештi – чоботи.

Ну, тут ясно: подивiться на малюнок, той, що за дитинства.

Досить?

А тепер про ii зовнiшнiсть, а потiм – про неi…

…Зовнiшнiсть.

Русява? Чорнява?

Ясно – жучок.

А втiм, це не важно…

…Очi… ах, цi очi… Я зовсiм не роман пишу, а тiльки маленьку пiсню.

Але треба й про очi.

Очi – теж жучок.

Іще дивiться на ii очi: коли на бузину впаде серпневий промiнь – то теж ii очi.

А от нiс[27 - Для баришень скандал!]… нiс – головка вiд цвяшка: кирпатенький[28 - «Кирпик!» – казали й так, поза очi тiльки.].

Ну, ще зрiст.

Ясно: «кiт у чоботях».

А втiм, я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неi – уривок правди, бо вся правда – то цiла революцiя.