Сині етюди

Загориться будинок, i довго на всю вулицю йде дух. Тодi бувае тоскно.

Нюся:

– Все так, все дим! Я бачила вчора книжечку, червона, для молодi, про козаччину. Малюнки там. Один малюнок: козаки на морi – величний малюнок. Над ними буревiсники, над ними в хмарах сховано блукають бурi. Пiд ними морська безодня. Це символ безумства хоробрих. І от пiд малюнком напис: «Козаки випливають грабувати турецькi мiста». І текст вiдповiдний… Може, й козаччина через сто лiт буде дим…

Карк зблiд i схопився з канапи. Але не повiрив тому, що хотiлось.

Карк пiшов у свою кiмнату, сiв бiля столу, в якому був бравнiнг.

Так просидiв до трьох годин ночi.

…Близько вiкна пролетiла пташина, гасли зорi. На мiськiй баштi загорiвся циферблат.

XVIII

Новелу скiнчено… Що? Так, скiнчено…

…Велике промислове мiсто, велике, але не величне: забуло слобожанське народження, забуло слобожанськi полки…

…А проте чудовi легенди революцii теж виростають тут.

Нарештi коментарiй i дiевi особи:

Автор i Читач

Читач.

Автор. Любий мiй читачу, це ж Каркiв щоденник[25 - Для того: розкрити природу типа.], i тiльки зрiдка проривався я.

Читач. Ну, а хто ж ти, шановний авторе?

Автор. Милий мiй читачу, редактор Карк думае, що я – рагvenu.

Читач став бiля вiкна i замислився.

Автор. По-мойому, я виконав свое завдання. Га?

Читач мовчав.

У кiмнату влетiв запашний вiтер.

У далекiй кузнi спiвали молотки.

За вiкном стояв город у вечоровiй задумi.

А на горизонтi вiдходило шосе в степову бур'янову безвiсть.

КІТ У ЧОБОТЯХ

І

Отже, про глухе слово: Гапка – глухо, ми ii не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то – глухо.

А от гаптувати – це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або срiблом.

…А то бувае гаптований захiд, бувае схiд, це коли пiдводиться або лягае заграва.

Гаптований – запашне слово, як бувае лан у вереснi або трави в сiновалах – трави, коли йде з них дух бiляплавневоi осоки.

Гапка – це глухо. Ми ii: товариш Жучок.

І личить.

…От вона:

Це тип: «кiт у чоботях»? Знаете малюнки за дитинства: «кiт у чоботях»? Вiн дуже комiчний. Але вiн теплий i близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечiр у червiнцях осени.

«Кiт у чоботях» – це товариш Жучок. От.

А тепер я питаю:

– Вiдкiля вони вийшли – товаришi Жучки? Скiльки iх вийшло? Га?

А пройшли вони з краю в край нашу запашну червiнькову революцiю.