Сині етюди

Я понесу йому пучок синьооких фiалок i там згадаю про свою загадкову смерть. Драстуй, Юлiане Шпол! Драстуй, запашне життя! Я – вiрю!

ЖИТТЯ

І

Коли за лiсом зав'яне молодик, там десь, на степах, над озиминою, цвiт стелиться, а вiн зав'яне – в оселях сутенiе, розливаються цебра синяви – тихоi, блiдоi, i вмирають каганцi. Тiчки тодi бiгають, трiщать тини, скаженiють пси, найбiльш крихкотiлi,– дужi пси мовчазно шкутильгають за переможцем, а крихкотiлi в спорзнiй солоднечi гризуться. Спорзно тодi в повiтрi.

Тому: нашi прадiди теж у цей час бiгали тiчкою, а наша кров – прадiдiвська, червона i теж горить.

А от клунi. Так, клунi. В них торiшня солома, а на нiй зеленiе кохання. І до клунь трiщать тини. І риплять вони теж спорзно. Хто знае, як у цi ночi клунi риплять? Солома зiтхае, так вона зiтхала вiки, навiть коли татарськi загони блукали по степах на Украiнi.

І от: на однiм боцi Ворскли – Дамаiвка, на другiм – хутiр Комарiвка. Недалеко гетьманський лiс, а далi – Диканька[14 - Диканьське пиво й меди опiшнянськi – недалеко бiля Полтави.

]. Дивишся на гетьманський лiс, згадуеться: гетьманщина, Гоголь, татари, Карло XII i т. iн. Тодi могили жеврiють, нiч, день, ранок, свiтанок – все одно… Над степами гойдаеться шулiка…

Із Дамаiвки приiздили двое: Павло й Мишко-комунiст. Приiздили на човнi до Степанового городу. Степанова дiвка – Гандзя, казали – повна пазуха грудей. У Степановiй клунi спала й Оксана. З Оксаною от що: iй 17 лiт, батько ii, Рубан, сюсюкае, а мати теж сюсюкае.

Оксана ходить «корольком», груди що яблука твердi, й несе iх уперед, от i спокушала парубкiв.

Казали:

– Оксано, пора на вечорницi!

А батько не пускав. Парубки обмазали ворота дьогтем, а на ворога солом'яного дiда поставили. Рубан перелякався й засюсюкав;

– Сарас iди носювати в клуню!

Оксана: – Що ви, тату?

– Сарас, сьоб менi сього грiха бiльс не було.

І виштовхав iз хати, а сам пiшов у комнезам скаржитись. А було це вдень.

Оксана подумала й пiшла до Гандзi. Та ж спить з парубками уже шостий рiк. Порадила: лягай зо мною. Послухала. Гандзя з Павлом на возi, а Оксана поки що сама. На другий день Павло приiхав з Мишком, i Мишко лiг бiля Оксани.

Було й так: Павло забариться, а Гандзя чекае. Тодi виходили з клунi, щоб парубки не почули, i через город до дощок – прали удень бiлизну там. Сюди приставав Павлiв човен.

Комарiвка була на узгiр'i, i з дощок майорiли силуети будiвель.