Олюнька

 – Пан префект таки добре настрашився…

– Гм… настрашився не настрашився – але чого ж лiзти в зуби скаженiй собацi?

Андрiй побалакав про щось iз Янкелем, а той поставив на стiл гарнець горiлки i пляшку гараку.

– За ваше здоров'я, пане префекце! – промовив Андрiй, зняв шапку i, тримаючи чарку в руцi, поклонився префектовi.– Дай боже довгий вiк прожити – вiват!

Андрiй вихилив горiлку до рота, потримав ii хвильку, проковтнув, скривився i сплюнув набiк. Вiдтак налляв другу чарку i подав з поклоном префектовi.

Префект устав, узяв чарку до рук, вiдкашлянув i каже:

– Дякую, пане Єнджею! Дай боже й вам довгого вiку! Споживайте здоровi ваше добро та щоби вивели в люди дитину, котру вам вiддали пiд опiку, – вiват!

І знов понеслося по корчмi грiмке «вiват».

Андрiй наливав чарку, подавав чергою i кланявся, але вже не так низенько, як префектовi. Кожний шляхтич промовляв кiлька слiв, а вiдтак випорожнював чарку.

Янкелиха поклала на стiл кiлька шабасових гуглiв[8 - Булок.

], миску сиру й горня сметани. Принесла зеленоi цибулi, накришила до сиру, вим'яла разом, посолила й налляла сметани. Цеi мiшанини понакладала на тарiлки i порозставляла на столi. Префектовi дiсталася найкраща тарiлка.

Шляхта взялася до роботи. Кожний краяв кавальчик гугля, мачав у миску i, вiдгортаючи лiвою рукою вуса, правою вкладав обережно до рота. На хвилю втихла розмова, чути було лише ляскання язикiв, задоволених смачною iдою. Хто скорiше упорався, запивав горiлкою.

Як уже всi скiнчили iду, поставила Рифка горнець кип'ячоi води й кiлька склянок з грубого зеленого скла. Варехою наливала гарячоi води до склянок i ставила перед гостей, а тi знов доливали собi гараку з пляшки, вiд чого вода набирала червоноi окраски. Кому було води забагато, зливав зi склянки таки на помiст. Не стало склянок для всiх, тож дехто здiймав горня з полицi, а дехто таки мусив ждати, аж старший гiсть вип'е. Вимити склянку, з котроi пив попередник, уважаеться обидою його так само, як обидою було б обтерти пищик цибуха, коли шляхтич шляхтичевi дасть покурити.

– Оце добре проти холери! – перервав мовчанку один з гостей. – Вода гаряча, гарак добрий… все те розiгрiе кишки – та й трохи безпечнiше…

– Е! Або холера таке вже велике лихо? Не одному вона вийшла на добро, – каже Петро i глядить з усмiшкою на Андрiя.

– Авжеж, – пiдхопив Антiн Михасiв, свояк Андрiя.