Чорні рядки

У мiстi була якась частина австрiйських воякiв пiд командою поручника украiнця (назвисько я забув – либонь Третяк). Що ця частина в Самборi тодi робила i як вона називалася, я того не знав. Того поручника бачив я один раз у нас на «Бесiдi» пiд час нашоi наради. Там я його пiзнав. Говорив, що мае пiд своiм приказом 200 крiсiв, зовсiм певних, i ставить до нашоi диспозицii в разi потреби. Я, дивлячись на того добродiя, не мав до нього найменшого довiр'я. Виявляв собою «лецтого оферму» як своею поставою, так i способом говорення, зовсiм невiйськовим.

Хтось з приявних спитав його, якоi народностi тi його крiси, чи вiн з ними вже говорив, про що ходить? Сказав, що в цiй частинi е рiжнi нацii, але найбiльше украiнцiв та що всi пiдуть за ним.

Я йому не дуже вiрив i не покладав великоi надii на його 200 крiсiв. До такоi iмпрези треба було вiйська певного, а з такою збираниною певно нiчого не зробиться, тим бiльше, що поляки мали свою органiзацiю, мали амунiцiю i зброю.

Вони ii роздобули тим способом, що вiдбирали крiси i амунiцiю по двiрцях на лiнii Перемишль-Самбiр, вiд вертаючих з ярославськоi кадри воякiв 77 полку.

Робили це навiть залюбки жiнки передмiщанки, а тi барани давали себе роззброювати без опору, радi, що iм знiмають тягар iз плечей i можуть iти вигiдно додому.

До речi, мушу тут згадати, яким чином кадра самбiрського полку опинилася в Ярославi, а в Самборi сидiла кадра ряшiвського польського полку. Який iнтерес мала у тому мудра Австрiя, годi вiдгадати. Коли в 1917 р. пiдписано Берестейський мир i це святочне проголошено в Самборi, а залога (кадра ряшiвського полку) робила в мiстi параду i кричала трикрат «Гох Украiна!», то мiсцеве украiнське громадянство зробило собi величавий народний здвиг iз богослуженням у мiсцевiй церквi i вiчем у ринку.

Нам донесли, що помiж людей пiд церквою вмiшалися вояки i мiсцями зчинили бучi. На нашу iнтервенцiю стежа зробила порядок. Тодi вони стали тут i там вiдгрожуватися, що таку нам справлять лазню, що нам вiдхочеться Украiни. А недавно перед тим був випадок яркоi несубординацii в тiм полку: приiздив з Перемишля нагальний суд, присудив винуватця до смертноi кари, приiхав i генерал, котрий присуд затвердив, i винуватця розстрiляли. Ми стали побоюватися, тим бiльше, що ми були безбороннi.

Тодi наша органiзацiя вирiшила вислати депутацiю до Вiдня до головного командування, щоби до Самбора дали кадру 77 полку, а тих собi забрали, бо украiнське населення не е певне життя. Вислали мене з д-ром Стахурою.