Чорні рядки

З тяжкою бiдою ми заiхали, та головне командування ураз з цiсарем Карлом сидiло тодi в Баденi i ми поiхали туди, а з нами др. Євген Левицький i ще один наш посол. З двiрця в Баденi не хотiв нас детектив до мiста пустити, де мешкав цiсар, щойно на iнтервенцiю обох послiв нас пустили. Ми добилися аудiенцii у якогось генерал-майора i коли вияснили нашу справу, вiн нас заспокоiв, щоби ми нiчого не боялися, бо Австрiя мае ще силу, всякi вибрики (Ausschreitung) вчас поборкати.

Обiцяв нам теж, що кадра 77 полку буде невдовзi перенесена до Самбора.

Обiцяв пан кожух… Наша самбiрська кадра остала до кiнця в Ярославi на те, щоб iх при поворотi роззброiли, а ряшiвська сидiла в нас.

Але зараз дня 1 листопада та частина, на яку дехто з нас розраховував, пропала враз зi своiм «валечним командантом» без слiду, а так само ряшiвськi кадровцi помандрували додому, Самбiр остався без залоги. Наша органiзацiя радилася, поляки сходилися теж. Однi перед другими мали «морес» i однi других не чiпали i не виступали, щоби перебрати владу в своi руки.

Стан був такий, що мiсто з мазурськими передмiстями мало над украiнцями подавляючу бiльшiсть, зате повiт з 80 % украiнським населенням мав перевагу над польським елементом. Обi сторони висилали до себе делегатiв на пертрактацii та лиш на те, щоб проволiкати час i в даний мент захопити владу в своi руки. Тi переговори були дуже чемнi, але нещирi. Я особисто в тих переговорах не брав участi, вважаючи iх за дипломатичнi хитрощi. Я розумiв справу так, що той вiзьме в руки владу, хто матиме до того силу, а силу матиме той, хто матиме сильнiше вiйсько.

Тому я зараз другого дня пiд вечiр, не говорячи нiчого нiкому, так на власну руку i ризик, не знаючи навiть, чи ряшiвська кадра вже вiдмаш еру вала, сiв на шляхоцьку закутянську фiру i поiхав до добре знайомих менi сiл набрати охотникiв до украiнського вiйська. Коби хоч сотню зiбрати з цього боку Самбора, то може би з того щось було. В Закуттi i Гординi я переночував мiж моiми шляхтичами. Зiйшлася повна хата людей, i я з'ясував iм, в чому рiч.

Менi повiрили, бо всi величалися мною, що я свiй, з-помiж них вийшов i не цураюся брата шляхтича. Я представив iм, що коли Австрiя впала i ми звiльненi вiд присяги, то тепер маемо право на своiй землi свою державу будувати…

Як лиш стало на свiт заноситися, поiхав я до Корналович, i тут при помочi мойого «крiкскамрата» з Боснii Миколи Грущака, голови читальнi «Просвiти», зiбрав поважне вiче в сiнях читальнi.