Берег любові

] Інну Ягнич у день розподiлу щастя не минуло, вискочила з кабiнету усмiхнена, хоч останнiм часом дiвчата не часто бачать Інну такою, скорiш застанеш ii в задумi, – на те в дiвчини е своi, досить делiкатнi причини.

– Хто куди, а я в Кураiвку! – весело сказала в коридорi до подруг.

Отже, згiдно з бажанням. Для надiйностi перед цим надiйшов з Кураiвки виклик на неi, голова колгоспу просив направити Інну Ягнич в рiдне село, i, безперечно, це теж було вагомою краплею на розподiльчi терези. Адже виклик належав не абикому, а знаменитому Чередниченковi, що його знае вся область: колишнiй комбайнер, а тепер голова передового на все узбережжя господарства, Герой Соцiалiстичноi Працi, людина в силi – спробуй до такого не прислухатись.

І вона, Інна, здаеться, справдi-таки рада, що повернеться додому, що вiдтепер буде виганяти хвороби iз своiх кураiвських односельцiв. Одним з тих «Метеорiв» незабаром i помчиться, звихрюючи воду, полишивши iншим цю свою дiвочу фортецю з ii козами та сивими бур'янами. Зустрiне десь там ii iнший ландшафт – вiдкритий приморський степ, рiвний, як футбольне поле, з низькою ламаною смугою суходолу, в якiй ще з моря помiтиш рудий шар глини, а по нiй зверху виразну, нескiнченну тасьму чорнозему, що його разом з травою, з корiнням пирiю рiк у рiк вiдвалюють, безповоротно розкришують осiннi шторми.

– З твоiми оцiнками, Інно, могли б запропонувати тобi що-небудь i краще, – сказала Клава Приходько, яка хоч i дружила з Ягнич, але завжди iй трохи заздрила. – Чому б не кудись у першокласний санаторiй, пiд магнолii та кипариси?.

. А вони тобi Кураiвку.

– Сама забажала.

– І не шкодуеш?

– Нi.

Проте саме зараз i ворухнувся сумнiв у ii душi: чи справдi не шкодуе? Чи буде щасливим для неi цей кураiвський варiант? Може, ще, дiвчино, заволаеш, та буде пiзно? Знае, який там рай, на тих сiльських медпунктах: самiй треба й за лiкаря, й за фармацевта, а з медикаментами перебоi, стерильних бинтiв не допросишся, марлi нi метра… О, досить певно уявляе вона свою кураiвську перспективу: йтимуть до тебе механiзатори з кривамими саднами на руках, iз свiжих ран змиватимеш степову пилюку, бо виробничi травми ще, на жаль, там не рiдкiсть, особливо вночi.

Йтимуть жiнки з своiми задавненими хворобами, каверзливi пенсiонери вимагатимуть безсмертя, муситимеш вибивати кожне мiсце в кущовiй лiкарнi, адже будiвництво своеi ще й досi тiльки вирiшуеться, а в тiй «укрупненiй», кущовiй мiсць не вистачае – iнодi хворi навiть у коридорах лежать.