Вігілії

Вiгiлii

Емма Андiевська

«Вiгiлii» Емми Андiевськоi – поетична збiрка, яка тематично розпочинаеться як цикл збiрки «Спокуси святого Антонiя»***. Одним з центральних мотивiв у вiршах цiеi книги е мотив руйнацii свiту. Свiтову славу письменницi принесли прозовi твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапiта», «Тигри», «Казка про яян», поетичнi збiрки «Народження iдола», «Наука про землю», «Вiлли над морем», «Мiражi», «Мiста-валети», «Шухляднi краевиди» та iн. Емма Андiевська – украiнська письменниця та художниця, яка працюе у стилi сюрреалiзму та герметизму.

Емма Андiевська

ВІГІЛІЇ

ВІГІЛІЇ

ВІГІЛІЇ XXXVI

(Вечiр над морем)

В надтрухлiм свiтлi – селезiнки речень

Над антрацитовим, що з моря, пасмом.

Та на водi ще прямокутник пiснi,

Терпкий вiд видовжень, як вiд наврочень.

Вогнi, мов баклажани. Карк незручний

Ховае берег в шмаття затрапезне, —

Із волоцюгами валявся, бозна

В яких ровах незнаного сторiччя.

Скiнчилася щоденна пантомiма.

Пляж, що з води – гранiтними томами.

Потоншав i пружинить, як фанера,

Сховавши пiд камiння шкiру й норов.

Все вiддаляеться. Лиш вiдсвiт на косi

Гадюкою, що власний хвiст куса.

ВІГІЛІЇ XXXVIІ

Вхiд? Брама смерти? Свiтловий пiлон? —

Не обрiй, а суцiльний – в гнiздах – хрускiт.

Й ледь – рiчище i тiнь вiд тамариска. —

Свiт – перекотиполе i полин.

Лiхтарня. Пристань. Водяна пила

Пiвмiсяця, що – помисли – на ряску

(Тлiн – чи неiснування гумореска?),

І тиша в пiтьмi, як ацетилен

Як тяжко душу й розум – вiд оскоми.

Як тiсно мiж проходами вузькими.

Мiж мурами, де пам’ять, як осуга,

Вже, – не шкодуючи – назавжди – вiд усього.

Що досi – забуття i летаргiю. —

Вбиваючи, смерть – воскрешае й гоiть.

ВІГІЛІЇ XXXVІІI

Крило метелика – айва, з якоi – плед.

Що тягнеться з народжень до народжень.

У срiбло вхiд: шляхiв стрiмка мережа,

Де боржники, якi – в обхiд – вiд сплат.

Крило метелика, гiркий i пiзнiй плiд.

Що, не торкаючи, промiнням рiже.

Кути, якi – на лябiринт вiражу.

Що зберiгае Пасiфаi блуд.

У лялечцi сипке панiкадило.

Що оболонки тлiну поскидало

Й обвугленi перегортае сльози.

Де щойно – по вузлах – пройшовся лазер.

Розкрив метелик крила, як рояль. —

Душа ще зрiе, й порожньо в раю.

ВІГІЛІЇ XXХІХ

Нiч не рухнеться й, наче в прiрву, iде.

Без колiщат – у вимiри обтiчнi.