Подорож

Нагулювали псiв. Щасливi батьки, в супроводi знайомих, родичiв i дакелiв, пхали дитячi вiзки, а над озером сидiла публiка, в кого не було грошей заплатити за човен, щоб поплавати по озеру, i голосно захоплювалась природою. Д. аж самому захотiлося сказати: «Дерево, яке чудо природи!» або: «Свiт прекрасний!»

На однiй лавцi, мiж двох бородатих бабусь, сидiла дiвчина. Побачивши Д. з валiзами, вона пiдхопилась, i квiточки на ii сукнi згасли.

– Ти вiд’iжджаеш? Такий ти! – i побiгла геть, плачучи.

– Почекай, я тобi все поясню! – вигукнув Д., бiжачи за нею.

Носii, пiдплигуючи й прокладаючи собi дорогу валiзами, погнали слiдом. Одного так вдарило валiзою, що голова йому перекрутилася карком наперед. Вiд жаху, бачачи раптом власну спину, чоловiк ревiв, не наважуючися рушити з мiсця. Мимохiдь носii зачепили дитячий вiзок. Вiд поштовху немовля вилетiло i, зачiпившись сорочкою за гiлку, повисло над натовпом.

В загальнiй метушнi Д. загубив дiвчину з очей, але зупинятися пiсля того, що накоiли носii, було запiзно, i Д.

В першому завулку, де не стало чути крикiв, Д. зупинився й перевiв дух. Бiля нього легко й весело, нiби попереднiй бiг був розвагою, не вартою уваги, зупинились носii i поставили валiзи.

– Вiдкрийте валiзи, я хочу принаймнi знати, що в них!

– Пане, – сказав один з носiiв, – цi валiзи неможливо вiдкрити.

– То розбийте iх!

– iх не можна знищити.

– В такому разi забирайтеся до чорта!

– Пане, ми вам належимо.

Якби Д. мав хворе серце, воно розiрвалося б вiд лютi, але серце Д. працювало на кiлька кiнських сил; за хвилину воно розтасувало кров по належних мiсцях, i Д. почув лише голод.

– Чорт з вами, – сказав вiн, намацавши в кишенi кiлька дрiбних монет, увесь свiй капiтал. – Нехай хтось з вас пiде купить менi кiлька булочок.

– Пане, ми не вмiемо купувати.

– Якщо ви належите менi, то мусите, я голодний, швидко!

– Пане, ви можете нас убити, але ми не вмiемо купувати, ми вмiемо лише носити валiзи.

Пiсля цього Д. вже нiчого не казав.

Завулок був такий вузький, аж давно, як вiн ще iснував у такому великому мiстi. Будови стояли мертвi, хоч угорi з одного будинка до другого висiла мокра бiлизна. Крiм крапель, що iнколи падали на брук, нiщо не нагадувало про людське iснування. Д.