Про військове мистецтво

Почну з ваших слiв, звернених до мене, а саме – що в своiй галузi, тобто у вiйськовiй справi, я не наслiдував нiяких звичаiв Стародавнього свiту. Вiдповiдаю, що вiйна – це такого роду ремесло, яким окремi люди чесно жити не можуть, i вона повинна бути справою лише республiки або королiвства.

Держави, якщо тiльки вони впорядкованi, нiколи не дозволять будь-якому громадянину або пiдданому займатися вiйною як ремеслом, i жодна гiдна людина нiколи не зробить своiм ремеслом вiйну. Нiколи не вважатимуть гiдною людину, яка обрала собi заняття, що може приносити iй вигоду, якщо вона перетвориться на хижака, обманщика i насильника i розвине в собi якостi, якi обов’язково перетворять ii на погану.

Люди, великi або нiкчемнi, для яких вiйна – ремесло, можуть бути тiльки поганими, оскiльки це ремесло в мирний час прогодувати iх не може. Тому вони змушенi або прагнути до того, щоб миру не було, або так нажитися пiд час вiйни, щоб вони могли бути ситi, коли настане мир.

Нi та, нi iнша думка не може зародитися в душi гiдноi людини; адже якщо хотiти жити вiйною, треба грабувати, насильничати, вбивати однаково друзiв i ворогiв, як те роблять такого типу солдати.

Якщо не хотiти миру, треба вдаватися до обману, як обманюють военачальники тих, кому вони служать, притому з единою метою – продовжити вiйну. Якщо мир все-таки укладаеться, то ватажки, втративши платню i привiльне життя, часто набирають зграю шукачiв пригод i безсовiсно грабують краiну.

Хiба ви не пам’ятаете, що сталося в Італii, коли пiсля закiнчення вiйни залишилося багато солдатiв без служби, i як вони, об’еднавшись в кiлька великих загонiв, якi називалися «компанii», нишпорили по всiй краiнi, обкладали даниною мiста i розбiйничали без найменшоi перешкоди? Хiба ви не читали про карфагенських найманцiв, якi пiсля Першоi Пунiчноi вiйни збунтувалися пiд проводом Матона i Спендiона, самочинно обраних ними в начальники, i повели проти карфагенян вiйну, яка стала для них бiльш небезпечною, нiж вiйна з римлянами? За часiв батькiв наших Франческо Сфорца не тiльки обдурив мiланцiв, у яких вiн був на службi, але вiдняв у них свободу i став iхнiм князем, i вчинив так тiльки для того, щоб мати можливiсть жити в розкошах пiсля укладення миру.

Так дiяли i всi iншi iталiйськi солдати, для яких вiйна була окремим ремеслом. І якщо, незважаючи на свое вiроломство, вони не стали герцогами Мiлана, то тим гiрше, тому що такого успiху вони не домоглися, а iхнi злочини були меншими.