Про військове мистецтво

Ви пiдiйшли саме до того, чого я очiкував, бо вся моя промова вимагала саме цього питання, i я нiчого iншого не хотiв. Менi, звичайно, було б легко виправдатися, але, щоб зробити приемнiсть вам i собi (благо час нам це дозволяе), я хочу поговорити на цю тему бiльш детально.

Якщо люди хочуть щось зробити, вони, передовсiм, мають з усiею ретельнiстю пiдготуватися, щоб принагiдно бути у всеозброеннi для досягнення намiченоi ними мети. Коли приготування зробленi обережно, вони залишаються таемницею, i нiкого не можна звинуватити в недбалостi, поки не з’явиться слушний момент для розкриття свого задуму; якщо ж людина i тодi продовжуе дiяти, це означае, що вона або недостатньо пiдготувалася, або взагалi нiчого не обдумала.

Менi ж нiколи не довелося показувати, що я готуюся до вiдновлення древнiх пiдвалин вiйськовоi справи, i тому нi ви, нi хто-небудь iнший не може звинувачувати мене в тому, що я цього не виконав. Думаю, що це достатньо захищае мене вiд вашого докору.

КОЗІМО. Звичайно, якби я був упевнений, що нагода вам не випала.

ФАБРІЦІО. Я знаю, що ви можете сумнiватися, чи була в мене оказiя чи нi; тому, якщо вам завгодно терпляче мене вислухати, я хочу поговорити про те, якi приготування потрiбно попередньо зробити, яким мае бути очiкуваний привiд, якi перешкоди можуть зробити всi приготування марними i знищити саму можливiсть доброго випадку; словом, я хочу пояснити, чому подiбнi заходи бувають водночас i нескiнченно важкими, i нескiнченно легкими, хоча це видаеться протирiччям.

КОЗІМО.

Бiльшого задоволення ви не можете дати нi менi, нi моiм друзям: якщо вам не набридне говорити, ми, звичайно, не втомимося вас слухати. Промова ваша буде, як я сподiваюся, тривалою, i я, з вашого дозволу, хочу з одним проханням звернутися до моiх друзiв: всi ми просимо вашоi поблажливостi, якщо перервемо вас iнодi яким-небудь, можливо недоречним, питанням.

ФАБРІЦІО. Вашi питання, Козiмо, i питання цих юнакiв мене тiльки порадують, адже я впевнений, що ваша молодiсть повинна породжувати у вас велику любов до вiйськовоi справи i вселяти вам бiльшу довiру до моiх слiв.

Люди похилого вiку, з сивою головою i застиглою кров’ю, або ненавидять вiйну, або закостенiли в своiх помилках, бо вони вiрять, що якщо живуть так погано, як тепер, то виннi в цьому часи, а не занепад моралi.

Тому задавайте менi питання вiльно i не соромлячись; менi це приемно тому, що я зможу трохи вiдпочити, i тому що менi хотiлося б не залишити у ваших головах навiть тiнi сумнiву.