Тиха місцина

Усi четверо виношували цей план ще з минулоi недiлi, коли поiздку довелося вiдкласти через несприятливi обставини.

Тревiс i Говард уже чекали, уособлюючи собою готовнiсть до дiй i безмовно кваплячи дiвчат назустрiч прийдешньому. Тревiс був одягнений в пальто з хутряним комiром, у руках у нього була тростина iз золотим держаком. Вiн напiвжартома, напiвсерйозно поцiлував руку Жозефiни, i дiвчина мовила йому: «Вiтаю, Тревiсе!» з теплотою полiтика, який вiтае свiй електорат. Через хвилину дiвчата вже обмiнювалися новинами.

– Я бачила його, – прошепотiла Лiлiан, – тiльки-но!

– Справдi?

Їх очi обох засяяли.

– Вiн дивовижний, еге ж? – мовила Жозефiна.

Дiвчата мали на увазi двадцятидворiчного мiстера Ентонi Харкера, який навiть i не здогадувався про iхне iснування, хiба Жозефiну якось представили йому в будинку Перрi як молодшу сестричку Констанцii Перрi.

– У нього найгарнiший у свiтi носик! – вигукнула Лiлiан, несподiвано розсмiявшись. – Вона намалювала в повiтрi контур носа пальцем, i це розвеселило iх обох.

Але Жозефiна вiдразу ж зробила серйозне обличчя, тому що в одвiрок, що виходив у коридор, визирнули темно-карi очi Тревiса, такi яснi, немов iх створили лише вчора ввечерi.

– Ну-бо! – нетерпляче проронив вiн.

Четверо молодих людей вийшли на вулицю, пройшли нелегких п’ятдесят крокiв назустрiч вiтру i сiли в машину Пейджа. Усi вони були впевненi в собi i точно знали, чого хочуть. Двi дiвчини свiдомо не слухали своiх батькiв i, подiбно солдату, який втiк iз ворожого полону, не вiдчували жодних докорiв сумлiння з цього приводу.

На задньому сидiннi Жозефiна i Тревiс дивилися одне на одного; вона чекала, коли його обличчя стане червоним вiд хвилювання.

– Поглянь, – сказав вiн, дiставши квитки; його рука тремтiла. – До п’ятоi ранку! Вар’ете! Зiгфелда[13 - Флоренц Зiгфелд (1869–1932) – американський бродвейський iмпресарiо, найбiльш вiдомий своею серiею театральних шоу «Шаленостi Зiгфелда» (1907–1931).]!

– О, Тревiсе! – за звичкою вигукнула Жозефiна, однак уперше не вiдчула задоволення вiд такого способу спiлкування.

Вона взяла його руку, а сама намагалася збагнути, що ж з нею трапилося.

Уже стемнiло; Тревiс нахилився до Жозефiни, але вона вперше вiдвернулася вiд нього. Розсерджений, вiн цинiчно кивнув головою i стурбовано вiдсунувся вiд неi в дальнiй кут машини. Йому обов’язково потрiбно було зберегти ту похмуру загадковiсть, яка змушувала ii ним зачаровуватися.