Тиха місцина

Вони були схожi на манiякiв: Тревiс, який крався, немов злодiй, i Жозефiна, яка робила гримасу таку, нiби почався танок святого Вiта[14 - Танець святого Вiта – давня назва хореi – захворювання центральноi нервовоi системи, мимовiльнi рухи тулуба, кiнцiвок, голови, м’язiв обличчя; ознака уражень мозку при ревматизмi або дегенеративних змiн у корi головного мозку.]. Справдi…

– А що ти почала говорити про Ентонi Харкера? – перебила ii мiсiс Перрi.

– Вона в нього закохалася по вуха, але ж вiн iй в дiдусi годиться.

– Ну, не зовсiм так…

– Мамо, йому двадцять два, а iй лише шiстнадцять. Проходячи повз нього, Жозi та Лiлiан щоразу починають хихикати й витрiщатися на нього.

– Заходь-но, Жозефiно, – мовила мiсiс Перрi.

Жозефiна повiльно увiйшла, злегка похитуючись, до кiмнати та оперлася об одвiрок.

– Що, мамо?

– Люба, ти ж не хочеш, щоб з тебе смiялися?

Спохмурнiвши, Жозефiна поглянула на сестру:

– А хто з мене смiеться? Здогадуюся. Ти едина, кому це могло спасти на думку!

– Ти настiльки переймаешся собою, що нiчого не помiчаеш довкола.

Коли ти i Тревiс з’явилися в кафе Блакстона, у мене мурашки по спинi побiгли. За нашим столиком усi реготали, та й за сусiднiми теж – усi, окрiм тих, хто був шокований.

– Напевно, що шокований було бiльше, – самовдоволено припустила Жозефiна.

– Добра буде в тебе репутацiя, коли ти почнеш виходити у свiт!

– Помовч, будь ласка! – вигукнула Жозефiна.

Закралася нетривала тиша. Потiм мiсiс Перрi рiшучим тоном прошепотiла:

– Менi доведеться розповiсти про це твоему татовi, тiльки-но вiн повернеться додому.

– Нумо, розкажи йому. – Несподiвано Жозефiна заплакала. – Чому нiхто, нiхто не може дати менi спокiй? Я хочу померти!

Мати обняла ii та примовила:

– Жозефiно… ну-ну, Жозефiно.

Але Жозефiна продовжувала схлипувати – здавалося, що плач виходить у неi саме iз серця.

– Лише купка потворних i заздрiсних дiвчат, якi, варто тiльки-но кому-небудь на мене поглянути, божеволiють i вигадують цiлком безпiдставнi плiтки – i все лише тому, що я можу заволодiти ким завгодно! Напевно, Констанцiя лютуе вiд того, що я просидiла цiлих п’ять хвилин наодинцi з Ентонi Харкером, поки вiн чекав ii внизу вчора ввечерi!

– Так, менi було жахливо неприемно! Я потiм всю нiч плакала! Зокрема через те, що вiн прийшов поговорити зi мною про Мерi Вейлi.

Та що там говорити! Ти за цi п’ять хвилин настiльки запаморочила йому голову, що вiн нестримно реготав усю дорогу, поки ми йшли до Ворренсiв.