Пітер Пен

Вiн повернувся, i в його очах промайнув якийсь жадiбний погляд, що мав би стривожити дiвчинку, але цього не сталося.

– А скiльки казок я б могла розповiсти хлопцям! – замрiяно сказала Вендi, i Пiтер умить схопив ii та потягнув до вiкна.

– Вiдпусти мене! – наказала вона йому.

– Вендi, летiмо зi мною, розповiдатимеш моiм хлопцям казки.

Звiсно, iй було приемне таке прохання, але дiвчинка заперечила:

– О, любий, та я не можу. Подумай про мою матiнку! До того ж я не вмiю лiтати.

– Я тебе навчу.

– О, як гарно було б умiти лiтати.

– Я тебе навчу застрибувати вiтру на спину, i тодi ми полетимо разом.

– О! – вигукнула дiвчинка захоплено.

– Вендi, Вендi, та замiсть того, щоб спати в своiх лiжечках, ми могли б лiтати по небу i теревенити з зiрками!

– Отакоi!

– І, Вендi, там е русалки.

– Русалки? З хвостами?

– З дуже довгими хвостами.

– Ой, – зойкнула Вендi, – я зможу побачити русалок!

Пiтер намагався пустити в хiд всi своi хитрощi.

– Вендi, – сказав вiн, – а як би ми всi тебе поважали.

Вендi губилася в сумнiвах. Здавалося, що вона з усiх сил намагаеться залишитися в дитячiй кiмнатi.

Але Пiтер не знав жалю.

– Вендi, – наполягав вiн, – ти пiдтикала б нам ковдри ночами.

– Ой!

– Адже нам нiхто нiколи не пiдтикав ковдри.

– Ой! – i ii руки простяглися до гостя.

– Ти б зашивала наш одяг i зробила б нам кишенi. Бо в нас немае навiть однiеi кишенi.

Ну, i як тут встояти?

– Звiсно, що це дуже цiкаво, – захопилася дiвчинка.

 – Пiтере, а ти мiг би навчити також лiтати Джона та Майкла?

– Якщо бажаеш, – сказав вiн байдуже, пiдiйшов до Джона та Майкла i почав iх трясти.

– Прокидайтеся! – кричала Вендi. – Пiтер Пен прийшов сюди i навчить нас лiтати.

Джон протер очi.

– Тодi я встаю, – оголосив вiн.

І миттю опинився на пiдлозi.

– Привiт, – повiдомив хлопчик. – Я вже тут.

Майкл також схопився, наче сну й не було, нiби вiн i не лягав.

Але Пiтер раптом зробив iм знак замовкнути. В iхнiх очах мелькнуло те жахливе лукавство, як у дiтей, коли вони намагаються вловити звуки з дорослого свiту. Начебто стояла мертва тиша. Буцiмто все гаразд. Нi, стривайте. Все було не так. Нена, яка вiдчайдушно гавкала весь вечiр, раптом принишкла. Саме цю тишу вони i вловили.

– Гасiть свiтло. Ховайтеся! Хутко! – скомандував Джон вперше i востанне за всю цю пригоду.