Пітер Пен

– Ви просто подумайте про щось хороше, – пояснив Пiтер, – вашi думки стануть легкими i пiдiймуть вас у повiтря.

Вiн знову показав iм, як треба робити.

– У тебе спритно виходить, – захоплювався Джон, – та чи не мiг би ти повторити це дуже повiльно разочок?

Пiтер показав усе спершу повiльно, а потiм швидко.

– Я вже збагнув, Вендi! – закричав Джон, хоча нiчого не втямив.

Нiхто з них не мiг зрозумiти, як треба лiтати, хоча Майкл умiв читати навiть двоскладовi слова, а Пiтер не вiдрiзняв А вiд Я.

Певна рiч, Пiтер iх дурив, адже нiхто не зможе злетiти, поки фея не посипле його чарiвним пилом.

На щастя, його руки були забрудненi таким пилом, вiн просто подув на всiх трьох, i результат не забарився.

– Тепер треба стенути плечима, – скомандував вiн, – i це станеться.

Вони всi ще були на своiх лiжках, тому галантний Майкл першим виконав цю вправу. Не встиг вiн скiнчити, як тут же вихором понiсся через усю кiмнату.

– Я лiтаю! – верещав вiн вiд захвату.

Джон полетiв i зустрiвся з Вендi бiля ванноi.

– О, як це чудово!

– Просто приголомшливо!

– Погляньте на мене!

– Погляньте на мене!

– Погляньте на мене!

У них виходило не так елегантно, як у Пiтера, бо вони ще не вмiли допомагати собi ногами, а iхнi голови iнодi мало не торкалися стелi, та це були дрiбницi порiвняно з отриманими вiдчуттями. Пiтер спочатку тримав Вендi за руку, але iй довелося вiдмовитися вiд його допомоги, бо Тiнк дуже лютувала.

Вони лiтали догори й униз, вiд кутка до кутка, кружляючи кiмнатою.

– Я б спитав, – зронив невинно Джон, – чому б нам не полiтати назовнi?

Звiсно, це було те, чого домагався Пiтер.

Майкл уже був готовий: вiн хотiв з’ясувати, за який час вiн пролетить мiльярд миль. Але Вендi досi сумнiвалася.

– Русалки! – нагадав Пiтер.

– О!

– А ще – пiрати.

– Пiрати! – зарепетував Джон, надягаючи свiй капелюх для недiльних прогулянок. – Летiмо негайно туди!

Цiеi самоi митi пан i панi Дарлiнг вискочили за Неною з брами будинку № 27.

Вони зупинилися посеред вуличноi брукiвки, щоб зазирнути у вiкно дитячоi кiмнати. Та воно було зачинене, хоча в кiмнатi й палахкотiло свiтло, але найжахливiше полягало в тому, що вони розгледiли на фiранцi тiнi трьох силуетiв, що кружляли по кiмнатi iз закутка в куток, але не по пiдлозi, а в повiтрi. Та нi, не три силуети, а чотири!

Тремтячими руками вони вiдчинили вхiднi дверi.