Аліса в Дивокраї

Спершу вона подумала, що це морж або гiпопотам, але потiм згадала, якою стала крихiткою, i невдовзi додивилася, що то всього лише мишка, яка послизнулася й упала в воду, достоту як вона сама.

«Так, чи не варто менi, – подумала Алiса, – заговорити до цiеi мишки? Тут усе таке чудернацьке, що, думаю, вона може запросто вмiти розмовляти; та хай воно як, спробувати не зашкодить». Отож Алiса заговорила:

– О люба Мише, чи не знаете ви, як вибратися з цього озера? Я так утомилася плавати туди-сюди, о Мише! (Алiсi здавалося, що саме так i треба говорити з мишею; ясна рiч, вона нiколи не робила цього ранiше, зате колись бачила у братовому пiдручнику з латини таке: е миша – немае мишi – давати мишi – бачити мишу – о мише!)

Миша подивилася на дiвчатко начеб iз цiкавiстю.

Алiсi навiть здалося, що тваринка пiдморгнула одним зi своiх крихiтних оченят, проте нiчого не сказала.

«Може, вона не розумiе англiйськоi, – подумала Алiса. – Голову на вiдсiч даю, це французька миша, що прибула до нас разом з Вiльгельмом Завойовником[11 - Вiльгельм Завойовник – Вiльгельм, герцог Нормандський, що в 1066 роцi на чолi нормандського вiйська завоював Англiю i став англiйським королем Вiльгельмом І.

]». (Бо ж, при всiх своiх чудових знаннях з iсторii, Алiса не надто чiтко уявляла, як давно вiдбувалися тi чи iншi речi.) Отож вона озвалася знову:

– O? est ma chatte?[12 - Де моя кiшка? (Фр.)] (Це була перша фраза з ii пiдручника французькоi.)

Миша аж пiдскочила у водi й, здавалося, вся затрусилася вiд жаху.

– Ох, даруйте менi, – квапливо закричала Алiса, побоюючись, що образила почуття бiдноi тваринки. – Я зовсiм забула, що ви не любите котiв.

– Не люблю котiв?!! – пронизливо й лю-то верескнула Миша. – А хiба ТИ любила б котiв, якби опинилася на моему мiсцi?

– Ну, напевно, нi, – примирливо вiдказала Алiса. – Не треба так сердитися. Проте хотiла б я показати вам нашу кiшку Дiну: думаю, ви негайно захопилися б кiшками, щойно ii побачивши. Вона така гарнюня, така манюня, – неквапно плаваючи озерцем, продовжувала Алiса частково вже до самоi себе.

 – А як вона премило муркоче бiля вогню, вилизуючи лапки та вмиваючи мордочку… І пестити ii – саме задоволення, така вона в нас м’якенька… А як вона вправно полюе на мишей!.. Ох, вибачте менi, будь ласочка! – знову зойкнула Алiса, бо цього разу Миша вся наiжачилася, й дiвчинка ясно вiдчула, що та тепер уже справдi образилася. – Ми не будемо про неi бiльше говорити, якщо вам це не до вподоби.