Аліса в Задзеркаллі

Кiлька хвилин Алiса стояла мовчки, озираючи краевид, – i прецiкавий краевид, треба сказати. Поперек мiсцини вiд краю до краю бiгли маленькi струмочки, а земля мiж ними була розкреслена на квадрати низенькими зеленими живоплотами, що тяглися вiд струмка до струмка.

– Присягаюся, земля роздiлена, як величезна шахова дошка! – сказала врештi Алiса. – Тут би мали бути люди, якi рухаються туди-сюди… І вони справдi е! – втiшено додала дiвчинка, i серце ii забилося швидше вiд захвату, коли вона продовжила: – Тут тривае грандiозна гра в шахи… на цiлий свiт… якщо ЦЕ взагалi свiт, зрештою.

О, як це весело! Як би я ХОТІЛА бути однiею з них! Я би погодилася навiть бути Пiшаком, тiльки б менi дозволили приеднатися… хоча, звiсно, бути Королевою менi б СПОДОБАЛОСЯ бiльше.

З цими словами Алiса трохи знiчено подивилася на справжню Королеву, але ii спiвбесiдниця тiльки приязно посмiхнулася та сказала:

– Це легко влаштувати. Ти можеш бути Пiшаком Бiлоi Королеви, якщо хочеш, бо Лiлi ще занадто мала, щоб грати.

Зараз ти починаеш iз Другого Квадрата, а коли дiйдеш до Восьмого – станеш Королевою…

Саме цiеi митi вони чомусь почали бiгти.

Алiса так нiколи й не змогла зрозумiти, обмiрковуючи все це пiзнiше, чого ж вони зiрвалися з мiсця: все, що вона пам’ятала, так це те, що вони бiгли рука об руку, й Королева мчала так швидко, що Алiса ледве спромагалася не вiдставати. Але Королева однаково продовжувала скрикувати: «Хутчiш! Хутчiш!», проте Алiса вiдчувала, що вже НЕ МОЖЕ бiгти швидше, хоч у неi й не вистачало сил про це сказати.

Найбiльше дивувало те, що дерева й iншi речi довкола них взагалi не змiнювали своiх мiсць: як би швидко вони не гнали, нiчого не проминало повз. «Цiкаво, чи всi цi речi рухаються разом з нами?» – подумала бiдолашна спантеличена Алiса. Королева нiби прочитала ii думки, бо прокричала:

– Хутчiш! Не намагайся говорити!

Не те щоб в Алiси було на думцi ГОВОРИТИ. Вона почувалася так, нiби не зможе говорити вже нiколи, – так сильно вона засапалася.

Але Королева все одно кричала: «Хутчiш! Хутчiш!» – i тягла ii вперед.

– Ми вже хоч наближаемося? – спромоглася видихнути Алiса.

– Наближаемося! – повторила Королева. – Та ми пробiгли повз iще десять хвилин тому! Хутчiш!

І вони якийсь час бiгли мовчки, тiльки вiтер свистiв в Алiсиних вухах, як iй здавалося, трохи не здуваючи волосся з ii голови.

– Зараз! Зараз! – кричала Королева.