Аліса в Задзеркаллі

Бiля двоярдового кiлка Королева повернулася i сказала:

– Як ти знаеш, Пiшак проходить два квадрати за перший хiд. Тому ти ДУЖЕ швидко проминеш Третiй Квадрат… думаю, залiзницею… i не встигнеш оком змигнути, як опинишся у Четвертому Квадратi. Що ж, цей квадрат належить Женчичку та Бренчичку… в П’ятому Квадратi майже сама лишень вода… Шостий займае Бовтун-Товстун… Але ти не робиш зауважень?

– Я… я не знала, що маю робити зауваження… донинi, – затинаючись, пролепетала Алiса.

– Ти б МАЛА зауважити: «Це напрочуд мило з вашого боку – розповiсти менi все це…» Ну то гаразд, будемо вважати, що це сказано… Сьомий Квадрат весь укритий лiсом… втiм, один iз Лицарiв покаже тобi дорогу… А у Восьмому ми обидвi будемо Королевами й будемо бенкетувати та веселитися!

Алiса скочила i зробила реверанс, а тодi сiла знову.

Бiля наступного кiлка Королева знову повернулася. Цього разу вона сказала:

– Говори французькою, якщо не можеш подумати про рiч англiйською… розвертай носки назовнi при ходi… i не забувай, хто ти е!

Зараз вона не дочекалася, поки Алiса зробить реверанс, а швидко пiшла до наступного кiлка, де повернулася лише на мить, щоб сказати: «Бувай», – i поквапилася до останнього кiлочка.

Як це сталося, Алiса так i не зрозумiла, але коли Королева пiдiйшла до останнього кiлка, вона зникла. Чи то вона розчинилася в повiтрi, чи прудко побiгла до лiсу («А вона може бiгати ДУЖЕ прудко!» – подумала Алiса), гадати було марно, але вона справдi зникла, й дiвчинцi згадалося, що вона тепер Пiшак i що скоро i iй буде час вирушати.

Роздiл III

Задзеркальнi комахи

Звiсно, найперше належало докладно оглянути мiсцину, якою доведеться мандрувати. «Дуже схоже на урок географii, – подумала Алiса, зводячись навшпиньки в надii побачити хоч трохи далi. – Великi рiчки – iх немае. Великi гори – я стою на единiй наявнiй, але сумнiваюся, щоб у неi було iм’я. Великi мiста… о, а що ОТО за iстоти, якi збирають мед унизу? Вони не можуть бути бджолами… нiхто ще, погодьтеся, не помiчав бджолу на вiдстанi в милю…» І якийсь час Алiса стояла мовчки, дивлячись на одну з iстот, що метушилася понад квiтами, занурюючи в них свiй хоботок.

Втiм, це було будь-що, тiльки не звичайна бджола. Насправдi це був слон, як невдовзi виявила Алiса, хоча вiд цiеi думки iй спершу геть забило памороки.

«Що ж за величезнi квiти мають там бути! – сяйнула iй наступна думка.