Аліса в Задзеркаллі

Як би тобi сподобалося жити в Задзеркальному будинку, Кицю? Цiкаво, чи давали б вони тобi там молоко? Може, задзеркальне молоко не надто смакуе… але ось, Кицю! Ми пiдходимо до передпокою. Ти можеш побачити самiсiнький КРАЄЧОК передпокою Задзеркального будинку, якщо залишиш дверi нашоi вiтальнi широко прочиненими. Вiн дуже схожий на наш передпокiй – настiльки, наскiльки сягае око, але ж розумiеш, далi-то вiн може бути зовсiм iншим. О Кицю! От було б чудово, якби ми могли пробратися до Задзеркального будинку! Я певна, там е – о! – такi прекраснi речi! Давай будемо удавати, що е шлях, яким туди можна пробратися, який-небудь, Кицю.

Давай будемо удавати, що Дзеркало раптом стало м’яке, наче туман, i ми можемо пройти крiзь нього. Ого, воно перетворюеться на якийсь серпанок, присягаюся! Буде зовсiм неважко крiзь нього пробратися…

З цими словами вона опинилася на камiннiй полицi, хоч i не розумiла, як взагалi туди потрапила.

А дзеркало, поза сумнiвом, ПОЧИНАЛО танути, нiби сяйливий срiблястий туман.

Вже за мить Алiса проскочила крiзь нього i м’яко приземлилася в Задзеркальнiй кiмнатi. Насамперед вона подивилася, чи горить у камiнi полум’я, i була рада побачити, що горить, причому найсправжнiсiньке, таке ж палахке та яскраве, як те, що лишилося позаду. «То менi тут буде так само тепло, як у тiй кiмнатi, – подумала Алiса, – або насправдi навiть теплiше, адже тут нiкому проганяти мене вiд вогню.

О, як буде весело, коли вони побачать мене тут крiзь дзеркало, а дiстати не зможуть!»

Потiм Алiса почала роззиратися довкруж i помiтила, що та частина, яку можна було бачити з iхньоi кiмнати, була звичайною та нецiкавою, зате все iнше вiдрiзнялося настiльки, наскiльки це взагалi можливо. Наприклад, картинки на стiнi поруч iз камiном, схоже, були всуцiль живi. Навiть годинник на камiннiй полицi (який крiзь дзеркало, як ви розумiете, Алiса завжди бачила тiльки ззаду) мав обличчя маленького стариганя, котре iй зараз посмiхалося.

«В iхнiй кiмнатi не так чисто, як у нашiй», – подумала Алiса, коли помiтила кiлька шахових фiгурок помiж напiвзотлiлими дровинами в камiнi. Але наступноi ж митi, вiд здивування стиха скрикнувши: «О!», вона опустилася навкарачки, розглядаючи фiгурки.