Аліса в Задзеркаллі

Бо коли ми оце щойно грали, ти дивилася достоту так, нiби все розумiла, а коли я сказала: «Шах!», ти замуркотала! Так, це БУВ прекрасний шах, Кицю, i я справдi могла б виграти, якби не цей осоружний Король, який прийшов i розштовхав усi моi фiгури. Кицю, дорогенька, а давай будемо удавати, що…

І якби ж я тiльки мав змогу оповiсти вам бодай про половину тих речей, якi Алiса зазвичай казала пiсля своеi улюбленоi фрази: «А давай будемо удавати…» Вона мала доволi довгу суперечку iз сестрою напередоднi, а все через те, що Алiса розпочала так: «Давай будемо удавати, що ми королi й королеви».

Їi ж сестра, яка любила в усьому бути бездоганно точною, засперечалася: мовляв, у них це нiяк не вийде, адже iх тiльки двое. Зрештою Алiсi довелося змиритися, сказавши: «Що ж, тодi ТИ можеш бути однiею з них, а Я буду всiма iншими». А iншого разу вона добряче налякала свою стареньку няню, загорлавши iй несподiвано на вухо: «Няню! Давайте будемо удавати, що я голодна гiена, а ви – кiстка».

Але нам не варто вiдволiкатися вiд Алiсиноi промови до кицьки.

– Давай будемо удавати, що ти Чорна Королева, Кицю! Знаеш, я думаю, що якби ти сiла й склала лапи на грудях, то виглядала б достоту як вона. Ну, спробуй, будь хорошою кицькою!

І Алiса зняла Чорну Королеву зi столу та поставила перед кошеням, як зразок для наслiдування. Проте пуття з того не вийшло: якщо вiрити Алiсi, через те, що кошеня нiяк не могло скласти лапи як слiд. Тож, аби покарати, вона пiднесла кицьку до Дзеркала, щоб та побачила, яка вона набурмосена.

– І якщо ти миттю не почнеш слухатися, – додала Алiса, – я поставлю тебе туди, до Задзеркального будинку. Як тобi ЦЕ сподобаеться?

Зараз, якщо ти просто посидиш та послухаеш i припиниш без угаву базiкати, я подiлюся з тобою деякими думками щодо того будинку за Дзеркалом. По-перше, е кiмната, яку ти можеш бачити крiзь Дзеркало… вона геть подiбна до нашоi вiтальнi, от тiльки все в нiй навпаки. Я можу бачити ii цiлком, якщо заберуся на стiлець… окрiм маленькоi латочки спереду камiна.

О! Як би я хотiла побачити саме ЦЮ латочку! Так пече дiзнатися, чи розводять вони взимку вогонь: нiколи не можна сказати напевно, бачиш, хiба що коли наш вогонь димить, i тодi дим пiдiймаеться i в тiй кiмнатi теж… але ж це може бути просто вистава, може, вони тiльки удають, нiби в них там горить вогонь. Також iхнi книжки щось на зразок наших, тiльки слова в них написанi навспак. Я це знаю, бо пiднесла до Дзеркала одну з наших книжок, а вони пiднесли одну зi своiх.