Аліса в Задзеркаллі

Це призвело до борюкання, пiд час якого моток скотився на пiдлогу i чимало прядива розмоталося знову.

– Знаеш, я була така зла, Кицю, – заговорила Алiса, щойно вони знову зручненько вмостилися, – коли побачила, що ти витворяеш! Ще трохи, i я б вiдчинила вiкно та виставила тебе просто на снiг! І ти на це заслуговувала, ти, маленька бешкетлива пестунка! Що ти можеш сказати на свое виправдання? То й не переривай мене! – продовжила вона, посваривши пальчиком. – Я збираюся пригадати тобi всi твоi провини. Номер один: ти двiчi пискнула, поки Дiна вмивала твое личко сьогоднi вранцi.

І ти не можеш цього заперечити, Кицю: я тебе чула! Що-що ти кажеш? – (Вдаючи, нiби кошеня щось казало.) – Їi лапа потрапила тобi в око? Що ж, це ТВОЯ провина, чого ж ти очi повибалушувала? Якби ти iх заплющила, цього б не сталося. Не треба менi бiльше виправдань, просто послухай мене! Номер два: ти вiдтягла Пiдснiжку за хвоста, щойно я поставила перед нею тарiлочку з молоком! Що, тобi хотiлося пити, так? А звiдки ти знала, чи iй не хотiлося? Тож перейдемо до номера три: ти геть-чисто розмотала прядиво, поки я не дивилася!

Ось три провини, Кицю, i за жодну з них тебе ще не було покарано.

Ти ж знаеш, я залишаю всi твоi покарання на кiнець наступного тижня… Думаю, вони теж приберегли всi МОЇ покарання! – продовжила вона, вже бiльше до себе, нiж до кошеняти. – Що ж вони РОБИТИМУТЬ у кiнцi року? Мене б мали послати до в’язницi, напевно, коли цей день настане. Або… дай подумати… здаеться, кожне покарання мало залишити мене без обiду: отож, коли цей нещасливий день настане, менi доведеться залишитися без п’ятдесяти обiдiв водночас! Що ж, я не проти позбутися АЖ СТІЛЬКОХ обiдiв! Краще вже лишитися без них, анiж з’iсти iх усi заразом!

Чуеш, як снiг шурхотить по шибках, Кицю? Який приемний, м’який звук! Нiби хтось обцiловуе вiкно ззовнi.

Цiкаво, виходить, снiг ЛЮБИТЬ дерева i поля, якщо цiлуе iх так нiжно? А тодi вiн, уявляеш, укривае iх затишненько бiлою пуховою ковдрою i, можливо, навiть каже: «Засинайте, дорогенькi, поки знов не прийде лiто». А коли вони прокидаються влiтку, Кицю, то вдягаються в зелене й танцюють… щоразу, як дме вiтер… о, це так чудово! – скрикнула Алiса, випускаючи моток прядива з рук, аби заплескати в долонi. – І як би менi ХОТІЛОСЯ, щоб усе це було правдою! Слово честi, лiси виглядають сонними восени, коли iхне листя стае брунатним.

Кицю, ти вмiеш грати в шахи? Ну не посмiхайся, моя дорогенька, я ж серйозно запитую.