Пані Боварі

А вона? У неi iснування холодне, як горище вiконцем на пiвнiч, i нудьга, як мовчазний павук у темнотi, обсновуе своiм павутинням усi закутки ii серця, iй пригадувалось, як у пансiонi, в день роздачi нагород, вона виходила на естраду за вiночком. З пишною косою, в бiлому платтячку, в вiдкритих прюнелевих черевичках вона була гарненька; коли вона верталась на свое мiсце, присутнi пани нахилялись до неi й говорили комплiменти. У дворi було повно екiпажiв, подруги прощалися з нею, вихиляючись iз дверцят; проходив, уклоняючись, учитель музики зi скрипкою у футлярi… Як давно все це дiялось, як давно!

Вона пiдкликала Джалi, брала ii на колiна, гладила по довгастiй вузькiй головi й казала:

– Ну, поцiлуй свою хазяйку.

У тебе ж немае горя…

А потiм, вдивляючись у зажурену мордочку стрункоi левретки, що протяжно позiхала, вона розчулювалась i, порiвнюючи собачку до себе, говорила до неi вголос, нiби розважала засмучену людину.

Часом iз моря долiтав аж сюди поривистий вiтер: промчавши по Кошськiй рiвнинi, вiн обдавав солонуватою вiльгiстю навколишнi поля.

Очерети аж свистiли, припадаючи до самоi землi, дрiбно трiпотячи, шелестiло листя букiв, а по гойдливому верховiттi буйно перекочувались хвилi рясного шуму. Емма щiльнiше куталась у шаль i пiдводилась.

Просiяне крiзь листя дерев зеленкувате свiтло блiдо осявало алею, порослу рiвним мохом, що тихо шарудiв у неi пiд ногами. Сонце заходило; в просвiтах гiлля червоно палало небо, i гiнкi стовбури виструнчених по прямiй лiнii дерев вирiзьблювались темно-брунатною колонадою на золотому тлi.

Еммi ставало моторошно; вона кликала Джалi i хутко поверталась битим шляхом назад у Тост. Дома вона падала в знемозi в крiсло i сидiла мовчки весь вечiр.

Але наприкiнцi вересня в ii життя увiрвалась надзвичайна подiя: ii було запрошено у Воб’ессар, до маркiза д’Андервiлье.

За Реставрацii маркiз був статс-секретарем i тепер, збираючись повернутись на полiтичну арену, заздалегiдь готував свою кандидатуру до палати депутатiв.

Узимку вiн щедро надiляв бiднякiв хмизом, а виступаючи в генеральнiй радi, з незмiнним пафосом вимагав прокладення нових шляхiв у своiй окрузi. Влiтку, у самий розпал спеки, у нього прикинувся в горлi нарив, i Шарль порятував його нiби чудом, вчасно розiтнувши пухлину ланцетом. Увечерi управитель, якого було послано в Тост заплатити за операцiю, розповiв, що бачив у лiкаревому садку виборнi вишнi.