Пані Боварі

Знала останнi моди сезону, адреси фешенебельних кравцiв, днi прогулянок у Булонському лiсi[29 - Булонський лiс – парк на захiднiй околицi Парижа, мiсце прогулянок i вiдпочинку.], розклад спектаклiв у оперi. Слiдкувала за романами, вивчаючи за Еженом Сю[30 - Ежен Сю (1804–1857) – французький письменник, автор вiдомого роману «Паризькi таемницi».] обстановку великопанських домiв, шукаючи в творах Бальзака й Жорж Санд уявного задоволення власних жадань. Навiть до столу не сiдала без книжки i, поки Шарль iв чи говорив щось до неi, гортала собi сторiнки.

Читаючи книжки, Емма весь час згадувала вiконта, порiвнювала його з лiтературними персонажами. Вiн був нiби центром осяйного кола, та коло це чимдалi ширшало, i, розпромiнюючись вiд його образу, ореол яскрiв усе дужче, осяваючи iншi мрii.

Париж, безберегий, як океан, мерехтiв перед Емминими очима в рожевiй iмлi. Проте многолике життя, що вирувало в цiй круговертi, все-таки дiлилось на якiсь частини, розпадалось на окремi картини. Емма помiчала з них тiльки двi чи три, i вони заслоняли вiд неi всi iншi, як правдиве втiлення життя всього людства.

В дзеркальних залах, серед овальних столiв, застелених оксамитом iз золотими торочками, виступав на лискучих паркетах свiт дипломатiв. Там були сукнi з довгими шлейфами, страшнi таемницi, бентежнi страждання, схованi за чемними усмiшками. Потiм починалось товариство герцогiв i герцогинь; там усi були блiдi i вставали о четвертiй годинi дня; жiнки – бiднi ангели! – носили спiдницi, облямованi англiйським мереживом, а чоловiки – невизнанi генii пiд жевжикуватою зовнiшнiстю – замордовували на прогулянках коней, розважались лiтом у Баденi i, нарештi, рокiв пiд сорок одружувались iз багатими спадкоемицями. В окремих кабiнетах нiчних ресторанiв реготала в сяйвi свiчок розмаiта юрба лiтераторiв та актрис. Вони були щедрi, мов королi, повнi вщерть iдеальних поривань i фантастичних забаганок. Це було якесь пiднесене понад життям iснування, що рвiйно шугало мiж небом i землею у несказаннiй величi. Все iнше в свiтi губилось десь у невиразностi, не займало певного мiсця, нiби й не iснувало. Чим ближче була дiйснiсть, тим бiльше вiдвертались вiд неi ii думки. Все, що безпосередньо оточувало Емму, – нудне село, обмеженi мiщани, мiзерiя буденщини, – здавалось iй чимось винятковим у життi, прикрою випадковiстю, що не знати як звалилась на ii голову, але поза цим тiсним колом буяв безмежний свiт блаженства й пристрастi.