Пані Боварі

У своiх бажаннях Емма змiшувала насолоду розкошiв з сердечними радощами, вишуканiсть манер з делiкатнiстю душi. Хiба любов не потребуе, подiбно до екзотичних рослин, розпушеного грунту й живодайного тепла? І чому зiтхання при мiсячнiм свiтлi, i довгi обiйми, i сльози, що зрошують руки в хвилину розлуки, i пал жаги, i нiжнiсть, i бентежнiсть – усе це було для неi невiддiльним вiд пишних замкiв, де люди розкошують на дозвiллi, вiд будуарiв з шовковими завiсами й м’якими килимами, вiд жардиньерок iз квiтками, вiд лiжок на високих пiдмостках, вiд блиску самоцвiтiв i аксельбантiв на лiвреях?

Човгаючи грубими пiдошвами, проходив коридором поштовий конюх, який щоранку приходив до лiкаря чистити кобилу; на ньому була латана блуза й шкарбани на босу ногу.

Ось ким доводиться задовольнятись замiсть грума в коротеньких штанцях! Скiнчивши роботу, вiн iшов i не вертався до наступного дня. Приiздячи додому, Шарль сам одводив кобилу до стайнi, знiмав сiдло i надягав оброть; тим часом служниця приносила й кидала сяк-так у ясла оберемок сiна.

На мiсце Настазi, яка нарештi виiхала з Тоста, розливши море слiз, Емма взяла в дiм чотирнадцятилiтню дiвчинку-сироту з лагiдним обличчям. Вона заборонила iй носити нiчний чепчик, привчила говорити до панiв у третiй особi, подавати склянку води на тарiлцi, стукати в дверi, перш нiж заходити до кiмнати, прасувати й крохмалити бiлизну й допомагати при туалетi: вона хотiла зробити з неi собi камеристку. Нова служниця була слухняна й покiрлива – боялась, щоб ii не прогнали.

Але мадам звичайно забувала в буфетi ключ, i Фелiсiте щовечора, брала звiдти трохи цукру i хрумала його на самотi в лiжку, помолившись на сон грядущий.

По обiдi вона часом виходила на вулицю погомонiти з поштовими конюхами. Мадам сидiла у себе нагорi.

Емма носила дуже вiдкритий капот; мiж шалевими вилогами виднiлася плоена шемiзетка з трьома золотими гудзиками; за пояс правив iй шнурок з великими китицями, а на маленьких гранатового кольору пантофлях красувались банти з барвистих стрiчок.

Вона купила собi бювар, поштового паперу, ручку, конверти, хоч писати не було кому. Зранку вона заходжувалась витирати пил з етажерки, розглядалась у дзеркало, брала книжку, а потiм, замрiявшись, упускала ii на колiна, iй хотiлось податися в мандри або повернутися в монастир. Бажалось воднораз померти – i жити в Парижi.

А Шарль – пiд дощ, пiд снiг – знай роз’iжджав верхи околишнiми путiвцями.