Гітара, кості, кастет

Дiвчина спала, мiцно стиснувши губи, а зцiпленi долонi лежали пiд головою, – юнкам властива така поза. Груди ii здiймалися та опадали так плавно, як i похитування кайми гамака. Ім’я ii, Амантiс, було таким старовинним, як i будинок, в якому вона жила. Шкода говорити, та ii зв’язок iз середньовiкторiанською епохою на цьому мiсцi рiзко вриваеться.

І тепер, якби розповiдь моя стала фiльмом (сподiваюся, що колись таки це станеться), я знiмав би без вiдпочинку стiльки, скiльки можна; я наблизив би камеру, i в об’ектив потрапила б шия дiвчини, жовтий пух пiд лiнiею росту волосся, теплий колiр ii щiк та рук, бо менi подобаеться уявляти ii сонною, – ви, мабуть, у днi своеi молодостi спали так само.

Затим я найняв би чоловiка на iм’я Ізраель Глюкоза, аби вiн склав якусь несусвiтню iнтермедiю, бо менi потрiбно перейти до iншоi сцени, що розiгруеться на якiйсь невiдомiй дорозi.

У автомобiлi iхав джентльмен-пiвденець, а супроводжував його камердинер. Вiн, за традицiею, прямував у Нью-Йорк, проте наткнувся на перешкоду: верхня частина його автомобiля дещо змiщалася щодо нижньоi.

Час вiд часу двое подорожнiх висаджувалися, цупко приладжували корпус до ходовоi частини й затим iхали далi, мимоволi здригаючись разом iз вiбрацiею мотора. Коли б в авто були заднi дверi, то його виникнення можна було б пов’язати iз зародженням вiку механiки. Вкрите пилом восьми штатiв, авто спереду прикрашене величезним, проте недiездатним таксометром, а ззаду – численними прапорцями з надписом: «Тарлтон, Джорджiя». У сиву давнину хтось почав фарбувати капот жовтою фарбою, та, на жаль, не встиг вiн i закiнчити, як роботу скасовували.

Коли джентльмен iз камердинером минали будинок, бiля якого так солодко спала Амантiс в гамацi, з авто сталася оказiя: корпус впав на дорогу. Єдиним моiм виправдання для цього несподiваного твердження е те, що сталося це справдi випадково. Пiсля того, як затих гуркiт i розвiялася курява, чоловiк зi слугою пiдвелися на ноги й глянули на двi вiдокремленi половини.

– Глянь-но, – мовив з огидою джентльмен, – ця проклята штукенцiя розвалилася остаточно.

– На двi частини, – погодився камердинер.

– Гюго, – пiсля хвилинноi задуми сказав чоловiк, – потрiбен молоток та цвяхи, щоб прикрiпити iх докупи.

Вони оглянули вiкторiанський будинок. По обидва боки ледь не безлюдного пустельного горизонту розкинулися ледь не безлюднi поля.