Гітара, кості, кастет

Та скiльки мiст ми там вiдвiдали! Боже мiй!

Вiн присвиснув, щоб виразити безконечнiсть всiх панорам своеi недавньоi поiздки.

– Слухайте, – стурбовано мовила Амантiс, – вам треба щось поiсти. Повiдомте вашому… вашому камердинеру, щоб пiдiйшов до заднiх дверей та попросив кухарку прислати нам кiлька сандвiчiв i лимонад. Чи, може, ви не п’ете лимонад… тепер його мало хто любить.

Рухом пальця мiстер Пауелл вiдправив Гюго виконувати завдання. Затим обережно присiв у крiсло-гойдалку та зачав енергiйно крутити в руках свiй солом’яний капелюх.

– Ви надзвичайно люб’язнi, – мовив вiн. – Якщо менi захочеться чогось мiцнiшого, анiж лимонад, то в авто лежить пляшка древньоi маiсовоi горiлки. Захопив ii про всяк випадок, якщо не сподобаються мiсцевi напоi.

– Послухайте, – сказала вона, – а мое прiзвище теж Пауелл. Звати Амантiс.

– Справдi? – вiн вибухнув смiхом. – Може, ми родичi? Я – iз хорошоi сiм’i, – вiв вiн далi. – Узрiть корiнь. У мене е грошi, бо моя тiтка поклала iх у банк, збираючись на старостi лiт пожити в санаторii, та от не дожила, – вiн зробив паузу, мабуть, для того, аби вшанувати пам’ять про тiтку.

Затим iз бадьорою безтурботнiстю продовжив: – Основного капiталу я не торкнувся, та забрав одразу ж всi вiдсотки й вирiшив провести все лiто на Пiвночi.

В цей момент на схiдцях веранди з’явився Гюго й крикнув:

– Бiла ледi iз заднього двору запитуе мене, чи я не бажаю перекусити теж. Що менi iй вiдповiсти?

– Скажи: «Так, мем, будьте ласкавi», – наказав господар. І тiльки-но Гюго зник, вiн довiрливо зiзнався Амантiс: – Цей хлопчина зовсiм нiчого не тямить.

Нiчого не хоче робити, допоки я йому не дозволю. Я його виховав, – не без гордостi додав вiн.

Коли принесли сандвiчi, мiстер Пауелл встав. Вiн не звик до бiлих слуг i очевидно очiкував на те, що iх зазнайомлять.

– Ви замiжня ледi? – запитав вiн Амантiс, коли служниця вийшла.

– Нi, – вiдповiла вона й i з присутньою вiсiмнадцятирiчнiй дiвчинi впевненiстю додала: – Я стара дiва.

Вiн знову ввiчливо розсмiявся.

– Ви маете на увазi, що ви – свiтська дiвчина?

Вона похитала головою. Зi збентеженим захватом мiстер Пауелл помiтив, що жовтизна ii волосся нагадуе золото.

– Хiба цей древнiй будинок пiдходить для свiтськоi дiвчини? – весело пролопотiла вона. – Зовсiм нi. Я – сiльська дiвчина. Рум’янець – дiйсно справжнiй, принаймнi при денному свiтлi. Залицяльники – перспективнi молодi цирульники зi сусiднiх сiл, до рукавiв iхнiх пiджакiв постiйно чiпляеться якесь волосся.