Гітара, кості, кастет

– Ваше товариство завжди для мене буде чарiвливим, – i, аби заглушити зухвалiсть своiх прощальних слiв, з надiею увiмкнув мотор. – Ви найвродливiша дiвчина зi всiх пiвнiчанок, яких я зустрiчав тут, – iншi вам i в служницi не годяться.

Двигун застогнав, забряжчав, i мiстер Пауелл iз пiвденноi Джорджii на власному авто, iз власним камердинером, з власними цiлями та у власнiй хмарi пилу продовжив подорож на Пiвнiч, аби провести там лiто.

II

Амантiс думала, що бiльш нiколи його не зустрiне. Струнка й прекрасна, вона повернулася у свiй гамак, ледь розтулила лiве око назустрiч червню, затим закрила його та iз задоволенням повернулася в краiну снiв.

Втiм одного дня, коли лiтнiй плющ вже встиг оповити хиткi боки червоноi гойдалки на газонi, мiстер Джим Пауелл, штат Джорджiя, повернувся з шумом в ii життя. Вони, як i тодi, всiлися на розлогiй верандi.

– У мене з’явився грандiозний план, – повiдомив вiн iй.

– Ви, як i збиралися, працювали таксистом?

– Так, мем, та бiзнес з цього поганенький.

– Жодних?

– Ну, одного вечора декiлька п’яних молодикiв всiлися до мене, та тiльки-но я рушив з мiсця, як авто розвалилося на частини. А наступного вечора дощило й iнших таксi не було, то до мене сiла ледi: сказала, що до неi довго пiшки добиратися. Та на пiв шляху змусила мене зупинитися й вийшла з авто. Так i побрела пiд дощем – певно, з розуму зiйшла. Доволi специфiчна публiка в Нью-Йорку.

– І ви повертаетеся додому? – спiвчутливо запитала Амантiс.

– Нi, мем. У мене зародилася iдея, – його голубi очi звузилися. – Цей ваш перукар, з волоссям на рукавах, бував у вас?

– Нi. Вiн… вiн бiльше не приходить.

– Ну, тодi першочергово я б хотiв залишити свое авто у вас. Його колiр не пiдходить для таксi. В оплату за збереження можете iздити на ньому скiльки завгодно. Нiчого поганого з ним не станеться, тiльки майте з собою напоготовi молоток та цвяхи.

– Я про нього попiклуюся, – перебила Амантiс, – та куди ж-бо ви зiбралися?

– Саутгемптон.

Амантiс вiд здивування стрибнула на ноги.

– І що ви там робитимете?

– Слухайте, – Джим довiрливо прихилився до неi. – Ви справдi хотiли б стати нью-йоркською свiтською ледi?

– Ще i як.

– Це все, що потрiбно було вияснити, – нерозбiрливо озвався вiн. – Ви просто пару-трiйку тижнiв чекайте тут, на цiй верандi… i спiть собi.