Історія Флоренції. Державець

Поки на площi билися, Корсо й Амерiго Донатi з частиною озброеного народу вдерлися до в’язницi Стiнке, спалили документи подеста i державного казначейства, розгромили будинки управителiв i перебили всiх прислужникiв герцога, якi трапились iм пiд руку. Герцог, бачачи, що площа в руках його ворогiв, усе мiсто на iхньому боцi, а на допомогу надii немае, спробував повернути собi симпатii народу якимись великодушними дiяннями. Вiн велiв привести до себе в’язнiв, iз ласкавими словами повернув iм свободу та посвятив у рицарi Антонiо Адiмарi, хоча той зовсiм цього не бажав.

Вiн велiв також зняти свiй герб, що красувався над палацом, i замiнити його гербом флорентiйського народу. Але всi цi вчинки, запiзнiлi й недоречнi, бо вони були вирванi силою та дарованi з нехiттю, мало йому допомогли. Сповнений досади, вiн залишавсь обложеним у себе в палацi й усвiдомив нарештi, що, жадаючи забагато, втратив усе i що за кiлька днiв доведеться йому прийняти смерть або вiд голоду, або вiд меча. Щоб вiдновити лад у державi, громадяни зiбралися в Сан Репаратi та обрали чотирнадцять осiб серед себе – половину з грандiв, половину з пополанiв, – яких разом iз епископом надiлили всiма повноваженнями для вiдновлення Флорентiйськоi держави. Вибрали також шiстьох людей для виконання функцiй подеста, поки iх не зможе змiнити той, кого знову призначать.

До Флоренцii прибули безлiч озброених людей на допомогу народу, i серед них сiенцi на чолi з шiстьма посланниками, людьми, вельми шанованими у себе на батькiвщинi.

Вони намагалися стати посередниками мiж народом i герцогом; проте народ не захотiв i чути про будь-якi перемовини, поки йому не видадуть на суд i розправу месера Гульельмо з Ассiзi та його сина, а такоже месера Черреттьерi Вiсдомiнi. Герцог на це не погоджувався, але тут йому стали погрожувати iншi обложенi разом iз ним у палацi, i вiн змушений був поступитися силi. Без сумнiву, лють у серцях людей значно гострiша та рани значно глибшi, коли тривае боротьба за вiдновлення свободи, нiж коли ii захищають. Месер Гульельмо i син його потрапили до рук незлiченних ворогiв, а син цей був майже хлопчик, iще не досяг вiсiмнадцяти рокiв. І все ж нi молодiсть його, нi невиннiсть, нi краса не могли врятувати його вiд лютi натовпу. Тi, кому не вдалося нанести удар батьковi та сину, поки вони були ще живi, шматували iхнi трупи i, не задовольняючись ударами мечiв, рвали iхнi тiла пальцями.