Історія Флоренції. Державець

І якщо приклади того, що вiдбуваеться в будь-якiй державi, можуть нас хвилювати, то приклади нашоi власноi республiки зачiпають нас iще бiльше i е ще бiльш повчальними. І коли в якiйсь республiцi панували неабиякi розбрати, то найвизначнiшими були флорентiйськi. Бо бiльшiсть iнших держав обмежувалися зазвичай однiею якоюсь незгодою, котра залежно вiд обставин або сприяла розвитку держави, або призводила до ii загибелi; натомiсть Флоренцiя, не обмежуючись однiею, породила безлiч незгод. Загальновiдомо, що в Римi пiсля вигнання королiв виникли розбрати мiж нобiлями та плебсом i не затихали вони до загибелi Римськоi держави.

Так було i в Афiнах, i в усiх iнших державах, що процвiтали в тi часи. Та у Флоренцii розбрати виникали спочатку серед нобiлiв, потiм мiж нобiлями i пополанами i, нарештi, мiж пополанами й плебсом. До того ж дуже часто траплялося, що навiть серед переможцiв виникав розкол. Розбрати ж цi призводили до таких убивств, вигнання, загибелi цiлих сiмейств, яких не знало жодне вiдоме в iсторii мiсто. На мiй погляд, нiщо не свiдчить про велич нашого мiста так явно, як розбрати, що роздирали його, – адже iх було цiлком достатньо, щоб привести до загибелi навiть найвеличнiшу й наймогутнiшу державу. А проте наша Флоренцiя вiд них немов тiльки зростала i зростала. Така видатна була звитяга ii громадян, з такою силою духу старалися вони звеличити себе i свою вiтчизну, що навiть тi, хто виживав пiсля всiх лих, цiею своею звитягою бiльше сприяли славi батькiвщини, нiж сварки й розбрати могли iй нашкодити. І немае сумнiву, що, якби Флоренцiя пiсля звiльнення вiд iмператорськоi влади мала щастя дiстати такий спосiб управлiння, за якого вона зберiгала б еднiсть, – я навiть не знаю, яка держава, сучасна чи стародавня, могла б вважатися вищою за неi: стiльки б вона досягла у вiйськовiй справi та мирнiй працi. Адже вiдомо, що не встигла вона вигнати своiх гiбелiнiв у такiй кiлькостi, що вони заповнили всю Тоскану та Ломбардiю, як пiд час вiйни з Ареццо i за рiк до Кампальдiно гвельфи за цiлковитоi згоди з тими, хто не зазнав вигнання, могли навербувати у Флоренцii тисячу двiстi важкоозброених воякiв i дванадцять тисяч пiхотинцiв. А згодом, у вiйнi проти Фiлiппо Вiсконтi, герцога Мiланського, коли флорентiйцям протягом п’яти рокiв довелося дiяти не зброею (якоi вони тодi не мали), а витрачати кошти, вони витратили три з половиною мiльйона флоринiв; по закiнченнi ж вiйни, невдоволенi умовами миру та бажаючи показати мiць свого мiста, вони ще обложили Лукку.