Історія Флоренції. Державець

Саме цi люди й зруйнували Римську iмперiю, у чому допомогли самi ж iмператори, котрi покинули Рим, свою давню столицю, i перебрались до Константинополя, послабивши захiдну частину iмперii: тепер вони придiляли iй менше уваги i, вiдповiдно, вiддали ii на розграбування як своiм пiдлеглим, так i ворогам. І воiстину: для того щоб зруйнувати таку величну iмперiю, що стояла на кровi стiлькох звитяжних людей, потрiбна була чимала ницiсть правителiв, чимале вiроломство пiдлеглих, чималi сила й завзяття зовнiшнiх загарбникiв; отже, згубив ii не один якийсь народ, а об’еднанi сили кiлькох народiв.

Першими вийшли з цих пiвнiчних краiн проти iмперii пiсля кiмврiв, переможених Марiем, римським громадянином, вестготи – iм’я це i iхньою мовою, i нашою означае «готи захiднi». Пiсля низки сутичок уздовж кордонiв iмперii вони з дозволу iмператора на тривалий час оселилися на Дунаi й, хоч iз рiзних причин i в рiзний час, здiйснювали набiги на римськi провiнцii, iх усе ж таки постiйно стримувала мiць iмператорськоi влади. Останнiм, хто здобув над ними славетну перемогу, був Теодосiй: вiн настiльки пiдпорядкував iх собi, що вони не захотiли обирати собi короля, але, цiлком задоволенi здiйсненими ним пожалуваннями, жили пiд його владою i билися пiд його знаменами. Коли ж Теодосiй помер, його сини Аркадiй i Гонорiй успадкували батькову державу, не успадкувавши, однак, його звитяги i щасливоi долi, а зi змiною правителя змiнилися й часи. Теодосiй поставив на чолi кожноi з трьох частин iмперii трьох управителiв – на Сходi Руфiна, на Заходi Стилiхона, а в Африцi Гiльдона. Пiсля смертi правителя всi трое замислили не просто управляти своiми володiннями, а домогтися в них цiлковитоi самостiйностi. Гiльдон i Руфiн загинули, ледь почавши втiлювати свiй задум, а Стилiхон зумiв приховати своi намiри: з одного боку, вiн намагався здобути довiру нових iмператорiв, а з другого – внести такий розлад в управлiння краем, щоб потiм було легше заволодiти ним. Для того щоб налаштувати вестготiв проти iмператорiв, вiн порадив припинити давати iм встановлену платню. А оскiльки цих ворогiв, здавалося йому, не досить для того, щоб викликати в iмперii розлад, вiн заходився пiдбурювати бургундiв, франкiв, вандалiв i аланiв (також пiвнiчнi народи, що вирушили завойовувати новi землi) до нападу на римськi провiнцii.