Історія Флоренції. Державець

Оскiльки домовитися було неможливо, питання передали на розгляд у Синьйорiю, але там виникли такi самi суперечностi. Коли про це стало вiдомо в мiстi, на площi вийшов народ, який заходився вiдкрито погрожувати грандам, унаслiдок чого зляканi нобiлi поступились. Однак рiшення продовжувати вiйну виявилося пiзнiм i неодностайним, ворог, натомiсть, устиг безперешкодно вiдiйти до Лукки.

XXVII

Обурення пополанiв грандами досягло такого рiвня, що Синьйорiя вирiшила заради збереження порядку та заради власноi безпеки не дотримувати слова, даного вигнанцям.

Тi, передбачаючи вiдмову, вирiшили випередити ii та ще до повернення всього вiйська з’явилися бiля брами мiста, щоб увiйти до нього першими. Однак флорентiйцi були напоготовi, тож задум не вдався, i iх вiдкинули тi, що залишалися в мiстi. Тодi вони вирiшили все ж спробувати дiстати добром те, що не далося iм силою, i послали в Синьйорiю вiсiм обраних ними осiб, аби тi нагадали синьйорам про дане слово, про небезпеку, якоi вони щойно зазнали, сподiваючись на обiцяну нагороду. Нобiлi вважали себе особливо пов’язаними обiцянкою Синьйорii, бо зi свого боку пiдтвердили ii вигнанцям, тому вони з усiх сил добивалися виконання обiцяного, однак iхня поведiнка, через яку вiйну з Каструччо не було доведено до перемоги, так обурила всю Флоренцiю, що iхнiй захист вигнанцiв не мав успiху – на превеликий збиток i безчестя для мiста. Багато нобiлiв, обурившись вiдмовою Синьйорii, вирiшили застосувати силу для досягнення того, чого не могли добитися проханнями та вмовляннями: вони змовилися з вигнанцями, що тi, озброенi, пiдiйдуть до мiста, а вони зi свого боку, щоб допомогти iм, вiзьмуться за зброю в мiстi. Але цей задум було розкрито ще до настання обумовленого дня, тож вигнанцi побачили все мiсто озброеним i готовим дати вiдсiч нападникам i нагнати такого страху на внутрiшнiх змовникiв, щоб тi не наважились взятися до зброi. Довелось i тим i тим вiдмовитися вiд свого намiру, нiчого не добившись. Коли вигнанцi пiшли, у Флоренцii порушили питання про покарання тих, хто змовлявся з вигнанцями, але, хоча всi добре знали, хто виннi, жодна людина не насмiлилася не те що звинуватити iх, ба навiть просто назвати. Тому вирiшили добитися правди без будь-яких побоювань, а для цього ухвалили, що на засiданнi Ради кожен напише iмена винних i таемно передасть свою записку капiтановi.