Історія Флоренції. Державець

З Бардi вони були родичi, тож бити в дзвони iм аж нiяк не кортiло, тому вони висловили думку про те, що озброювати народ iз будь-якого приводу – справа небезпечна, бо коли в руках натовпу влада – утримати його зась, i нiколи з того нiчого доброго не виходило, що розпалити пристрастi легко, а погасити важко i що краще буде, мабуть, спершу перевiрити вiдомостi про заколот i покарати винних, вживши проти них звичайних громадянських заходiв, нiж загрожувати добробуту Флоренцii, вживши за простим доносом заходiв надзвичайних.

Нiхто не хотiв цього слухати, членiв Синьйорii погрозами та образами змусили бити у дзвони, i, зачувши iх, усi громадяни, озброiвшись, збiглися на площу. Зi свого боку, Бардi та Фрескобальдi, бачачи, що задум iхнiй викрито, вирiшили або славно перемогти, або з честю загинути й теж узялися до зброi, сподiваючись успiшно захищатись у тiй частинi мiста за рiчкою, де були iхнi оселi. Вони укрiпилися на мостах, оскiльки розраховували на допомогу нобiлiв, що мешкали в контадо, та iнших своiх друзiв. Однак у цьому вони помилилися, бо пополани з iхнього кутка мiста стали на захист Синьйорii. Оточенi зусiбiч заколотники очистили мости i вiдступили на вулицю, де жили Бардi, як найзручнiшу для захисту, i там хоробро оборонялися. Месер Якопо да Губбiо, знаючи, що заколот спрямовано переважно проти нього, i боячись смертi, так вжахнувся, що зовсiм розгубивсь, i нiчого не робив, оточений своею озброеною охороною неподалiк вiд Палацу Синьйорii. Але iншi правителi, не настiльки виннi, виявляли разом з тим бiльше мужностi, особливо подеста, на ймення месер Маффео деi Каррадi. Вiн вирушив на мiсце бою, перейшов без найменшого страху мiст Рубаконте просто пiд мечi людей Бардi та знаками показав, що хоче з ними говорити. Чоловiка цього так поважали через його високi моральнi якостi й iншi достоiнства, що битва миттю припинилась i його стали уважно слухати. У словах розсудливих, але сповнених стурбованостi, засудив вiн iхнiй заколот, показав, яка небезпека iм загрожуе, якщо вони не поступляться такому пориву народу, дав iм надiю на те, що iх уважно вислухають i будуть до них поблажливими, пообiцяв, що наполягатиме на тому, аби через справедливiсть iхнього обурення до них поставилися з належним спiвчуттям. Повернувшись потiм до синьйорiв, вiн заходився переконувати iх, щоб вони не добивалися перемоги цiною кровi своiх спiвгромадян i нiкого не засуджували, не вислухавши.