Історія Флоренції. Державець

1333 року в деяких кварталах Флоренцii через те, що води Арно пiднялися на дванадцять лiктiв вище вiд звичайного, сталася повiнь. Багато мостiв i будiвель було зруйновано, однак усе вiдновили, не шкодуючи сил i витрат.

XXXII

Але 1340 року виникли новi причини для розбрату. Найвпливовiшi громадяни мали два способи посилювати i зберiгати свою владу. Перший полягав у тому, щоб усiляко зменшувати пiд час жеребу кiлькiсть нових посадовцiв, аби жереб випадав завжди iм або iхнiм друзям. Другий – у тому, щоб керувати обранням правителiв i, отже, завжди користуватись iхньою прихильнiстю.

Цей другий спосiб був для них таким важливим, що iм уже було замало двох ректорiв i вони часто додавали ще одного. І от 1340 року вдалось iм провести третю людину – месера Якопо Габрiеллi да Губбiо зi званням капiтана варти й надати йому всю владу над iншими громадянами, i вiн, бажаючи вдовольнити правителiв, творив усiлякi несправедливостi. Серед ображених ним громадян опинилися месер П’етро Бардi й месер Бардо Фрескобальдi, нобiлi, а тому, природно, люди вельми зверхнi, i вони не бажали терпiти, щоб якийсь чужинець нi з сього нi з того, вислужуючись перед небагатьма членами уряду республiки, ображав iх. Замисливши помсту, вони вчинили заколот проти нього i проти уряду, i в цьому заколотi взяли участь багато нобiльських родiв i дехто з пополанiв, яким тиранiя правителiв була кiсткою в горлi. Задум полягав у тому, щоб зiбрати у своiх домiвках достатню кiлькiсть озброених людей i рано-вранцi наступного дня, пiсля урочистого поминання Всiх святих, коли громадяни ще молитимуться в церквах за упокiй душ своiх близьких, вбити капiтана й головних членiв уряду, а потiм обрати нову Синьйорiю та провести реформи в державi. Але коли йдеться про задуми дуже небезпечнi, iх зазвичай вельми докладно обговорюють i з утiленням не дуже-то поспiшають, а тому заколоти, для здiйснення яких потрiбен час, переважно розкриваються. Один iз заколотникiв, месер Андреа Бардi, мiркуючи про це, схильний був бiльше пiддатися страху перед покаранням, анiж тiшитися надiею на помсту. Вiн розповiв про заколот своему зятю, Якопо Альбертi, який видав усе прiорам, а тi попередили iнших урядовцiв. Небезпека насувалася, бо день Усiх святих був не за горами, i от багато громадян, зiбравшись у палацi та вважаючи, що зволiкання може бути згубним, почали вимагати, щоб Синьйорiя наказала бити на сполох, закликаючи народ до зброi. Гонфалоньером був Тальдо Валонi, а одним iз членiв Синьйорii Франческо Сальв’ятi.