Аліса в Задзеркаллі

– По-моему, це доволi милий вiршик, – сказала Алiса, коли дочитала, – але його ДЕЩО важко зрозумiти! (Бачте, iй не хотiлося зiзнаватися, навiть самiй собi, що вона зовсiм нiчого не може второпати.) Цей вiрш нiби наповнив мою голову якимись думками… от тiльки я не зовсiм певна якими! Та що б там не було, ХТОСЬ убив КОГОСЬ – принаймнi це очевидно…

«Ой-ой! – подумала Алiса, раптом пiдстрибуючи. – Якщо я не покваплюся, то доведеться повертатися назад крiзь Дзеркало, так i не побачивши, яка вона, решта будинку! Треба спершу поглянути на сад!»

Вона миттю вискочила з кiмнати i побiгла вниз сходами… хоча, зрештою, це був не зовсiм бiг, а, як сказала Алiса сама до себе, ii нововинайдений спосiб спускатися сходами швидко та просто.

Вона тiльки ледь торкалася перил кiнчиками пальцiв та м’яко пливла вниз, навiть не зачiпаючи сходинок ногами. Так само вона пропливла через передпокiй i вилетiла б у той самий спосiб геть крiзь дверi, якби не вхопилася за одвiрок. Алiсi вже почало трохи паморочитися в головi вiд цього плавання в повiтрi, тож iй було навiть приемно вiдчути, що вона знову йде ногами по землi, як годиться.

Роздiл II

Сад живих квiтiв

– Я б роздивилася садок значно краще, – сказала до себе Алiса, – якби могла забратися на отой пагорб; а ось i стежка, яка веде просто до нього… хоча нi, зовсiм не веде… (це було сказано пiсля того, як стежка протягом кiлькох ярдiв декiлька разiв повернула пiд гострими кутами)… але здаеться, зрештою таки веде.

Але як же дивно вона крутить! Це просто штопор якийсь, а не стежка! Що ж, ОЦЕЙ поворот уже приводить на пагорб, по-моему… нi, не приводить! Вiн приводить прямiсiнько назад до будинку! Що ж, спробую пiти iншим шляхом.

Так вона i зробила: блукала й угору, й униз, вибирала один поворот за iншим, але весь час знов опинялася бiля будинку, як i ранiше. Бiльше того, одного разу, повернувши за рiг дещо стрiмкiше, нiж звичайно, вона просто налетiла на стiну, бо не встигла зупинитися.

– Навiть нiчого не кажи, – сказала Алiса, дивлячись на будинок та вдаючи, що вiн iз нею сперечаеться. – Я НЕ збираюся заходити назад. Я знаю, що тодi б я знову пройшла крiзь Дзеркало… до своеi староi кiмнати… i кiнець усiм моiм пригодам!

Отож, непохитно повернувшись до будинку спиною, вона ще раз вирушила стежкою, твердо вирiшивши рухатися просто вперед, поки не дiстанеться пагорба.