Романи

Серед книг, якi вiн прочитав, були: «За честь школи», «Маленькi жiнки» (двiчi), «Загальне право», «Сапфо», «Несамовитий Ден Макгрю», «Безмежна дорога» (тричi), «Падiння дому Ашерiв», «Три тижнi», «Мерi Вер, подруга малого полковника», «Ганга Дiн», «Полiцейська газета» i журнали «Jim-Jam Jems»[1 - «Jim Jam» – редакцiйний журнал полiтичноi сатири, який виходив щомiсяця в Бiсмарку (Пiвнiчна Дакота, США). Редактором був Сем Кларк пiд псевдонiмом Jim Jam Junior.].

Щодо iсторii – тут вiн був прихильником Гентi[2 - Гентi Джордж Альфред (1832—1902) – англiйський письменник i вiйськовий кореспондент, автор популярних наприкiнцi ХІХ столiття iсторичних пригодницьких оповiдань.

], але особливо його захоплювали всiлякi iсторii з убивствами з книжок Мерi Робертс Рейнгарт.

Вiн колекцiонував пасма волосся дiвчаток. Деякi давали йому поносити своi перстеники, але потiм кинули це робити, оскiльки в нього була нервова звичка покусювати iх, тримаючи палець бiля губ, а це зазвичай провокувало ревнивi пiдозри у наступних щасливчикiв.

Упродовж лiта Еморi i Фроггi Паркер кожного тижня вiдвiдували театральнi вистави. Затим замрiяно брели додому вздовж Геннепiн i Нiколетт-авеню крiзь безтурботний натовп, вдихаючи духмяне повiтря серпневоi ночi. Еморi дивувався, чому це люди не помiчають, що вiн – хлопець, створений для слави? І коли з людського потоку виокремлювались обличчя, якi кидали на нього побiжнi погляди, вiн прибирав такого романтичного вигляду, нiби ступав повiтряними подушками, якi встеляли асфальт для нього, чотирнадцятилiтнього…

Коли вiн лягав спати, йому вчувались голоси – незрозумiлi, гаснучi, чарiвливi – нiби десь за вiкном, i перед тим як заснути, вiн мрiяв… Про те, як стане видатним пiвзахисником, або про те, як йому присвоять генеральський чин пiсля японськоi навали i вiн стане наймолодшим iз усiх вiдомих генералiв.

І завжди вiн думав про те, як зробиться кимось, а не про те, чим вiн був. Це теж дуже влучно характеризувало Еморi.

КОДЕКС ЮНОГО ЕГОЇСТА

До того, як його було вiдiслано до Лейк-Дженева, вiн уже примiряв своi першi довгi штани (збентежений, але внутрiшньо трiумфуючи).

До комплекту додались: пурпурова гофрована краватка i комiрець «Бельмонт» (його кiнцi щiльно сходились докупи), пурпуровi шкарпетки i хустинка з пурпуровою облямiвкою, що визирала з його нагрудноi кишенi. Але, що найважливiше, – вiн вивiв свою першу фiлософiю, кодекс, за яким йому судилось жити (найточнiше його було б назвати аристократичним егоiзмом).