Романи

Отже, поки бiльш чи менш везучi багатi хлопчаки воювали зi своiми гувернантками на пляжах Ньюпорта, в той час як iх лупцювали, чи повчали, чи примушували читати «Дерзай та роби» або «Френка на Мiссiсiпi», Еморi щипав покiрних коридорних у готелi «Волдорф», терпiв свою вроджену вiдразу до камерноi та симфонiчноi музики, отримуючи украй спецiалiзоване виховання своеi матерi.

– Еморi!

– Так, Беатрiс. (Дивно так називати матiр, але вона сама це заохочувала.)

– Любий, навiть не думай ще вибиратися з лiжка.

Я завжди мала пiдозру, що ранне вставання в юному вiцi шкiдливе для нервiв. Клотильда принесе тобi снiданок.

– Гаразд.

– Я почуваюсь дуже виснаженою сьогоднi, Еморi, – зiтхала вона, все обличчя ii, схоже на рiдкiсну камею, виказувало страждання, ii голос вишукано iнтонувався, а руки злiтали гнучко i плавно, як у Сари Бернар. – Моi нерви на межi. Ми мусимо покинути це жахливе мiсце завтра ж i пошукати де-небудь сонця.

Еморi з-пiд скуйовдженого волосся кидав на матiр пронизливий погляд зелених очей.

Навiть тодi вiн не мав жодних iлюзiй щодо неi.

– Еморi!

– Ну що?

– Я хочу, щоб ти прийняв гарячу ванну – таку гарячу, наскiльки зможеш витерпiти, i просто розслабив своi нерви. Ти можеш читати у ваннi, якщо забажаеш.

Вона балувала його уривками iз «Fetes Galantes» ще до того, як йому виповнилось десять, в одинадцять вiн мiг упевнено (хоча й хрестоматiйно) висловлюватись про Брамса, Моцарта i Бетховена. Якогось дня, коли його залишили одного в готелi в Хот-Спрингс, вiн скуштував мамин абрикосовий лiкер (смак припав йому до душi, i вiн приемно захмелiв).

Якийсь час йому було весело, вiн наважився ще й закурити у цьому пiднесеному станi (що й спровокувало вульгарну i абсолютно плебейську реакцiю). Хоча цей iнцидент i нажахав Беатрiс, у глибинi душi вiн потiшив ii i став частиною того, що наступнi поколiння назвуть ii «лiнiею».

«Знаете, мiй хлопчик, – якось вiн почув, як вона розповiдала це у кiмнатi з-помiж компанii благоговiйних жiнок, що iз захопленням слухали ii, – вiн такий витончений i такий милий… але такий хворобливий, у нас у всiх слабке здоров’я…» – І ii рука торкалася прекрасних грудей; потiм, переходячи на шепiт, вона розповiла iм про абрикосовий лiкер.

Вони весело смiялись, оскiльки вона була прекрасною оповiдачкою, але в той вечiр багато креденсiв було замкнено на замок проти можливих зазiхань маленьких Боббi та Барбар.