Романи

Вiн вiдчув нервове збудження (а можливо, це було лише биття потужного серця самого унiверситету). Це був потiк, куди йому доведеться кинути свiй камiнь, хоча невиразнi брижi на водi зникнуть майже одразу, як вiн занурить туди свою руку. Зрештою, вiн ще нiчого не дав i нiчого не взяв.

Якийсь запiзнiлий першокурсник прошелестiв дощовиком, вiн гучно сопiв, хлюпаючи по мокрiй стежцi. Долинув чийсь голос десь iз-пiд невидимого вiкна, кинувши традицiйне: «Висунь голову!» Сотнi дрiбних звукiв струменем витiкали з туману i проникали нарештi в його свiдомiсть.

– Господи! – вигукнув вiн раптом i здригнувся вiд звуку власного голосу. Накрапав дощ. Ще хвилину вiн лежав нерухомо, обхопивши голову руками. Потiм пiдхопився на ноги i обмацав свiй одяг.

– Я весь змок! – сказав вiн сонячному годиннику.

ІСТОРИЧНИЙ ЕСКІЗ

Влiтку, пiсля того як Еморi закiнчив перший курс, почалась вiйна. Окрiм суто спортивного iнтересу (нiмецькi вiйська вже наступали на Париж), вiн не вiдчув анi захоплення, анi хвилювання.

Вiн спостерiгав за подiями, як за якоюсь далекою мелодрамою, i сподiвався, що вона буде довгою i кривавою. Якби вiйна припинилась, вiн вiдчув би себе ошуканим глядачем, який прийшов на фiнальний бiй, а противники вiдмовилися битись.

Ото й була вся його реакцiя.

«ХА-ХА, ГОРТЕНЗІЯ!»

– Агов, фiгурантки!

– Ворушiться!

– Фiгурантки, кидайте балачки! Може, почнемо репетицiю? Мене хтось чуе?

Режисер, президент клубу «Трикутник», кипiв вiд безпорадноi злостi.

Вiн вибухав приступами безжалiсноi авторитарностi, бився в конвульсiях цiлковитоi безвиходi, затим геть знесилений опустився в крiсло, твердо переконаний, що вони аж нiяк не встигнуть до рiздвяного турне.

– Увага! Починаемо з пiратськоi пiснi.

Фiгурантки, затягнувшись востанне сигаретами, мляво зайняли своi мiсця. Солiст вибiг на переднiй план, його руки i ноги застигли в натхненнiй позитурi. Пiд ляскання, пiдсвистування i притупування режисера вони так-сяк прорепетирували танець.

Клуб «Трикутник» дуже нагадував збурений мурашник. Кожного року вони ставили музичну комедiю, подорожуючи всiм колективом (iз хором, оркестром i декорацiями) упродовж рiздвяних канiкул. П’еса i музика були творiннями старшокурсникiв, а клуб, сам по собi, був одним iз найвпливовiших – кожного року понад триста конкурсантiв змагались за право вступити до нього.