Романи

Еморi сидiв з другого боку – самовпевнений i гоноровитий, вдивляючись у неi, але iз вiдвертим захопленням. Вони з Фроггi заговорили майже одночасно:

– Я багато чув про вас вiдтодi, як ви ще носили кiски…

– Хiба ж не кумедно сьогоднi вийшло…

Обидвое осiклися. Ізабель трохи кокетливо глянула на Еморi. Із виразу ii обличчя можна було здогадатись, що вона скаже, але вона вирiшила уточнити:

– Як? Вiд кого?

– Вiд усiх – ще вiдтодi, як ви поiхали…

Вона зашарiлась вдоволена. Праворуч вiд неi Фроггi, що вже вибув iз строю (але ще цього не усвiдомив), щось пробелькотiв.

– Я маю зiзнатись, що пам’ятав про вас усi цi роки… – продовжував Еморi.

Вона злегка нахилилась до нього i втупилась у салат iз селери перед нею. Фроггi зiтхнув – вiн знав Еморi, той просто створений для таких ситуацiй. Вiн повернувся до Саллi i запитав, чи збираеться вона вступати до коледжу наступного року. Натомiсть Еморi пiшов у наступ.

– Менi на думку спало одне визначення, яке дуже вам пасуе. (Це був його улюблений маневр: вiн зазвичай не мав якесь конкретне слово на думцi.

) Такий хiд неодмiнно викликав iнтерес, зрештою, завжди можна було витрусити якийсь комплiмент iз пiдручних запасiв.

– Он як? Що саме? – Обличчя Ізабель випромiнювало цiкавiсть.

Еморi похитав головою:

– Я ще недостатньо вас знаю.

– То, може, потiм скажете? – Вона це вже прошепотiла.

Вiн нахилився ближче:

– Коли знайдемо час порозмовляти.

Ізабель усмiхнулась:

– Вам хтось казав, що у вас дуже виразнi очi?

Еморi намагався зобразити iх ще виразнiшими.

Йому здалось (але вiн не був упевнений), нiби ii нога щойно торкнулась його пiд столом. Але це могла бути й нiжка столу, важко було сказати. Одначе його це схвилювало, i вiн почав метикувати, чи вдасться захопити той маленький закуток нагорi.

ГОЛУБ’ЯТА В ЛІСІ

Ізабель та Еморi не були безневинними, але й не були геть безсоромними. Бiльше того, в грi, яку вони затiяли, аматорський досвiд мало що важив, ця гра мала б стати основною лiнiею для вивчення у прийдешнi роки.

Починали вони приблизно однаково: мали обидвое привабливу зовнiшнiсть i збудливий темперамент, решта – то був результат популярних романiв чи пiдслуханих у вбиральнi уривкiв розмов старших за них. Коли iй було ледь трохи за дев’ять рочкiв, Ізабель вже навчилась кокетливо ходити, водночас ii великi й променистi очi ще були квiнтесенцiею невинностi.

Еморi мав значно менше iлюзiй. Вiн чекав, поки ця маска спаде, але не заперечував ii права цим бавитись.