Державець

Своею чергою, Чезаре Борджiа, котрого в народi назвали герцогом Валентино, отримав владу разом iз пiднесенням свого батька i, коли фортуна вiд того вiдвернулася, втратив ii, незважаючи на всi своi потуги та зусилля – як личить мудрому та вiдважному правителю – пустити корiння в тих маетках, якi дiсталися йому завдяки зброi та сприянню iнших. Бо, як ми вже казали ранiше, хто не закладе фундамент спершу, маючи в своему розпорядженнi велику вiдвагу, може збудувати його потiм, хоча б це i вiдбувалося врозрiз iз задумом архiтектора та загрожувало цiлiсностi самоi споруди.

І якщо розглянути всi кроки герцога, то можна помiтити, що вiн заклав хороший фундамент для майбутньоi могутностi. Вважаю незайвим обмiркувати це, адже не можу дати кращих приписiв новому державцю, нiж наслiдувати приклад герцога, i якщо його вчинки не були для нього корисними, то звинувачувати його немае в чому, бо вiн постраждав через надзвичайну та непересiчну ворожiсть фортуни.

Перед папою Александром VI, котрий замислив возвеличити герцога, свого сина, постало безлiч реальних i очiкуваних перешкод.

По-перше, понтифiк мiг поставити його лише на чолi держави, викроеноi з церковноi власностi, а зазiхати на них вiн остерiгався, знаючи, що герцог Мiланський i венецiйцi цього не схвалять, адже Фаенца та Рiмiнi на той час перебували пiд заступництвом венецiйцiв. Крiм цього, збройну потугу, особливо ту, на яку можна було б опертися, мали в Італii тi, хто повинен був остерiгатися посилення Святого престолу. Це були родини Орсiнi, Колонна й iхнi прихильники, котрим неможливо було вiрити. Варто було, таким чином, змiнити цей розклад справ i внести розбрат у стан супротивникiв, щоб заволодiти частиною iхньоi територii. Зробити це було неважко, бо венецiйцi з особистих мiркувань вирiшили знову закликати французiв до Італii. Папа не лише не завадив iхнiм планам, але i полегшив iх, позбавивши короля Людовiка вiд пут колишнього шлюбу. Король увiйшов до Італii за допомогою венецiйцiв i за згодою Александра, котрий отримав вiд короля людей для захоплення Романьi, ледь той прибув до Мiлана. Завдяки авторитету короля плани вдалося реалiзувати, i пiсля завоювання Романьi та розгрому прихильникiв роду Колонна подальшому просуванню герцога заважали двi речi: ненадiйнiсть його власного вiйська та неприхильнiсть Францii. Загони Орсiнi, якими скористався герцог, могли вiдмовитися йому коритися – не лише завадити новим придбанням, але й вiдiбрати завойоване, а вiд короля можна було очiкувати чогось такого.