Потоп. Том I

Перед ii очима поставали, як наяву, обличчя Кокосiнськогo, Углiкa, Зендa, Кульвеця-Гiпокентавра й iнших – i побачила в них те, чого не бачила ранiше: це були нахабнi пики, на яких блазнювання, розпуста i кримiнал витиснули разом своi печатi. Чуже Олюнцi почуття ненавистi охопило ii, як пекучий вогонь.

Але в цьому подивi наростала водночас щомитi й вiдраза до пана Кмiцицa.

– Сором! Ганьба! – шепотiла дiвчина блiдими вустами. – Щовечора вiн повертався вiд мене до повiтруль…

Вона почувалася розбитою. Непосильна ноша тамувала дихання в грудях.

Надворi моросило. Панна Олександра мiряла кiмнату швидкими кроками, а в ii душi закипала буря. Юнка не була вiд природи здатна витримувати удари долi, не захищаючись вiд них. Лицарська кров текла в жилах цiеi дiвчини. Вона прагнула негайно розпочати боротьбу проти цiеi зграi злих духiв, негайно! А що iй залишаеться!.. Нiчого! Самi сльози та благання, щоб пан Анджей розiгнав на чотири вiтри своiх ганебних товаришiв. А якщо вiн не захоче це зробити?..

– Якщо не захоче…

Навiть не смiла думати про це.

Роздуми господинi перервав пахолок, котрий внiс у покiй ялiвцевi дрова для камiна i, покидавши iх валком, почав вигортати залишки вiд старого попелу. Раптове рiшення спало на гадку Олюньцi.

– Костику, – наказала вона, – негайно стрибай на коня i гайда до Любича. Якщо пан уже повернувся, попроси, щоб сюди приiхав, а якщо його немае, то нехай бурмiстр, старий Знiкiс, сiдае з тобою i до мене iде. І хутко!

Хлопець пiдкинув шуфлею смоляного вугiлля, присипав його трухою сухого ялiвцю та поквапився до дверей.

Яскравi язики полум’я загудiли, в грубцi затрiскотiло. Олюньцi стало трохи легше на душi.

«Може, Господь Бог ще все змiнить! – мiркувала вона про себе. – А може, все було не так погано, як опiкуни розповiдали… Побачимо!»

За якийсь час вона пiшла в челядну посидiти за звичаем Бiлевичiв зi слугами, щоб за порядком постежити, пiсень, щоб вiдволiктися, поспiвати.

Через двi години повернувся змерзлий Костик.

– Знiкiс у сiнях! – повiдомив вiн.

Господиня рвучко схопилася. Бурмiстр у сiнях вклонився iй до нiг.

– Як ваше здоров’я, ясновельможна панно?.. Боже вам допоможи?!

Вони перейшли у iдальню. Знiкiс застиг у дверях.

– Що у вас чувати? – свою чергою, спитала панночка. Чоловiк махнув рукою.

– Та що там! Пана немае…

– Я знаю, що вiн в Упiтi. Але вдома що вiдбуваеться?

– Гм…

– Слухайте, Знiкiсе, кажiть смiло, волос вам з голови не спаде.