Потоп. Том I

Кажуть, що пан хороший, лише його компанiя свавiльна?

– Якби лише, ясновельможна панно, свавiльна!

– Кажiть чесно.

– Якби, панно, я тiльки мiг… Але боюся… Менi заборонили.

– Хто заборонив?

– Пан…

– Справдi?! – здивувалася юнка.

Настала хвилина мовчання. Вона ходила туди-сюди по кiмнатi, з мiцно стиснутими губами та насупленими бровами, вiн стежив за нею очима.

Раптом дiвчина зупинилася перед вiдвiдувачем.

– Чий ти е?

– Бiлевичiв. Я ж iз Водоктiв, а не з Любича.

– Бiльше не повертайтеся до Любича… Залишайтеся тут.

Тепер наказую тобi розповiдати все, що знаеш!

Чоловiк, як стояв на порозi, так i впав на колiна.

– Панно моя люба, я й не хочу туди повертатися, бо там судний день… Це, господине, розбiйники та гультяi, там нi день, нi година не можуть бути певними.

Бiлевичiвнa завертiлася на мiсцi, нiби в неi стрiла влучила. Вона дуже зблiдла, але спитала спокiйно:

– Чи правда те, що вони стрiляли в залi в портрети?

– Як не стрiляли! І дiвок тягали по покоях, i щодня одна i та ж розпуста.

У селi плач, на вулицi Содом i Гоморра! Воли iдуть на стiл, барани на стiл!.. Люди наляканi… Стаенного вчора невинно розчленили.

– Стаенного розчленили?..

– Аякже! А найгiршу дiвчатам кривду чинять. Вже iм дворових бракуе, то по селi хапають…

Знову запанувала тиша. Гарячий рум’янець виступив на обличчi панночки i не зникав бiльше.

– Коли вони очiкують вас назад?..

– Вони, панно, не знають, я лише чув, як вони балакали мiж собою, що завтра всiй компанii треба в Упiту вирушати.

Наказали, щоб конi були готовi. Вони планують сюди заiхати, щоб людей просити i пороху, бо може там знадобитися.

– Планують сюди заiхати?.. Це добре. А тепер iди, Знiкiсе, на кухню. Ти до Любича не повертаешся.

– Дай вам, Боже, здоров’я та щастя!..

Панна Олександра знала, чого хоче, але також знала, як треба вчинити.

Наступного дня була недiля. Вранцi, ще до того, як жiнки з Водоктiв подалися до костелу, прибули панове Кокосiнський, Углiк, Кульвець-Гiпокентавр, Раницький, Рекуць i Зенд, а за ними лубицька челядь, озброена i на конях, вони вирiшили iти на допомогу пану Кмiцицу в Упiту.

Господиня вийшла до них спокiйна й урiвноважена, зовсiм iнша, нiж та, котра зустрiла гостей минулого разу, кiлька днiв тому. Ледь помiтно кивнула головою у вiдповiдь на поклони прибульцiв, але вони думали, що це через вiдсутнiсть пана Кмiцицa панночка так поводиться обережно, i тому нiчого не зауважили.