Потоп. Том I

Тут вершнику спало на гадку, що прибувши до Любичa, застане iх найпевнiше п’яних або з дiвчатами, i напала на нього така злiсть, що хотiлося йому шаблею рубанути когось, хоч би й цих жовнiрiв, котрих провадив, i сiкти iх немилосердно.

– Вони в мене отримають! – бурчав, шарпаючи вус. – Ще мене таким не бачили, як побачать.

Тут вершник почав коня гостро пришпорювати i за вуздечку тягнути i шарпати, аж кiнь занервував, а Сорока, побачивши таке, зауважив жовнiрам:

– Ротмiстр збiсився. Не дай Боже йому пiд руку потрапити.

Пан Анджей i справдi шаленiв. Навколо панував великий спокiй. Мiсяць свiтив погоже, небо iскрилося тисячами зiрок, навiть найменший вiтерець не ворушив гiлки на деревах, лише в серцi лицаря закипала буря. Дорога до Любича здалася йому такою довгою, як нiколи. Якась невiдома доти тривога почала на нього насувати iз сутiнкiв, з лiсових глибин i з полiв, залитих зеленим свiтлом мiсяця. Врештi-решт стома охопила пана Анджея, бо ми ж знаемо, що всю минулу нiч вiн провiв в Упiтi в пиятицi та гулянцi.

– По конях!..

Помчав, як стрiла, а за ним весь загiн. І в цих лiсах, i на пустих полях летiли, як кортеж пекельних тевтонських лицарiв, про яких люд жемайтiйський досi пам’ятае, як iнколи ясними мiсячними ночами з’являлися i мчали роздираючи повiтря, сповiщаючи про вiйну та вражаючi поразки. Тупiт летiв поперед них i за ними. З коней почала бухати пара i лише коли снiгом вкритi дахи любицькi з’явилися пiсля закруту, звiльнили бiг.

Ворота застали широко вiдчиненими. Пана Кмiцицa здивувало, що коли подвiр’я заповнилося людьми та кiньми, нiхто не вийшов нi поглянути, нi спитати, хто це прибув. Ротмiстр сподiвався застати вiкна, що палали вiд свiтла, почути голос чекана пана Углiкa, скрипалiв або веселий гамiр бенкету. А тим часом лише в двох вiкнах iдальнi мерехтiв непевний вогник, в iнших було темно, тихо та глухо. Вахмiстр Сорока зiскочив першим з коня, щоб пiдтримати стремено командировi.

– Всiм спати! – наказав пан Анджей. – Хто помiститься в челяднiй, хай спить там, а всi iншi в стайнях. Коней поставити в обори i принести iм сiна зi стодоли.

– Слухаюсь! – вiдповiв вахмiстр.

Пан Кмiциц злiз iз коня. Дверi у сiни були розчахнутi навстiж, там панував холод.

– Гей там, е там хто? – гукнув пан Анджей.

Нiхто не озвався.

– Гей там! – повторив гучнiше.

Мовчанка.

– Повпивалися, – буркнув пан Анджей.