Потоп. Том II

Пан Анджей мимоволi став промовляти протекцiйним тоном, як начальник до пiдлеглого, не подумавши, що такi слова могли б дивно звучати з вуст шляхтича-конюха, але, либонь, i молодий пан не звернув на це увагу, бо лише хитро заморгав очима:

– Чи я дурний? У мене перше правило, щоб мое не пропало, бо що Господь Бог дав, те треба поважати. Я сидiв тихо до жнив та обмолотiв. А тепер, коли все цiнне в Пруссiю продав – i реманент, й усiляке майно, то подумав собi: час у дорогу! Тепер можуть менi мстити, хай собi забирають, що iм до смаку припаде.

– Але ж ваша вельможнiсть залишила землю та будiвлi.

– Бa, коли я Вонсошське староство орендую вiд мазовецького воеводи, а саме зараз мiй контракт закiнчився. Останнiй внесок я ще не заплатив i не заплачу, бо, як я чув, пан мазовецький воевода зi шведом знюхався. То нехай йому за це внесок пропаде, а менi готовий грiш додасться.

Пан Кмiциц усмiхнувся.

– Дай Вам, Боже, здоров’я! Бо бачу, що ви не лише мужнiй кавалер, а й розсудливий!

– Як же без цього? – пiдтримав незнайомець.

– Розсудливiсть – це основа! Але не розсудливо я з вами розмовляв. Чому ж, вiдчуваючи кривди вiтчизни та нашого короля, ви не пiдете до тих чесних воякiв на Пiдляшшя i в iхнi ряди не станете? І Боговi слугуватимете, i самому може пощастити, бо то вже не одному сталося, що з бiдного прислужника паном iз вiйни вийшов. Видно по вас, що ви смiливий i рiшучий, а якщо вам походження не стае на завадi, то можете хутко до якоiсь такоi фортуни дiйти, якщо Бог здобичi додасть. Тiльки б не марнувати те, що тут i там у руки втрапить, то i пухир наллеться. Не знаю, чи ви маете якийсь маеток, а якщо не маете, то могли б мати: з пухирем i з орендою неважко, а з оренди, за Божоi помочi, i до спадку недалеко. А так, почавши вiд прислужника, можна i товаришем померти, або на якiйсь високiй посадi, аби до роботи не лiнуватися, бо хто вранцi встае, тому Бог дае.

Пан Кмiциц гриз вуса, бо його безугавний смiх брав. Все його обличчя аж тремтiло, вiн одночасно i морщився, бо час вiд часу болiла рана, що встигла вже присохнути.

Незнайомець же не вгавав:

– Прийняти вас там приймуть, бо в людях мають потребу, врештi ви менi приглянулися й я беру вас пiд свою опiку, а за такоi пiдтримки можете багато досягнути.

Тут молодик пiдняв гордовито свое товстощоке обличчя й узявся рукою по вусах себе гладити. Нарештi вiн сказав:

– Хочете бути моею довiреною особою? Шаблю за мною носитимете i за челяддю наглядати.